Михаил Кальницкий (mik_kiev) wrote,
Михаил Кальницкий
mik_kiev

Будинок Грінченка ще стоїть

Чергова споруда історичного Києва, якій погрожує знищення або (що майже те ж саме) суцільна реконструкція, – це дім по вулиці Гоголівській, 8. Він пов’язаний із пам’яттю про одного з найвідоміших діячів української культури кінця ХІХ – початку ХХ століття Бориса Грінченка.



Нині меморіальний будинок іще фізично існує. Чи має він шанси зберегтися надалі і як довго?


Свого часу (а саме 2004 року) мені довелося складати історико-архівну довідку про дім на Гоголівській, 8. Почну з того, що наведу її з деякими скороченнями.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Дільниця по вул. Гоголівській, 8 до реформи київського районування містилася у Радянському районі м. Києва; з 2001 р. належить до Шевченківського району. Перебуває у кварталі між вул. Гоголівською, вул. Воровського, Чеховським провулком та вул. Олеся Гончара. Історична границя садиби отримала складну конфігурацію. Ділянка має похилий рельєф (підйом у напрямку з південного сходу до північного заходу; в тилу на північному сході – схил яру), обмежена червоною лінією забудови вулиці Гоголівської та сусідніми дільницями. До складу її забудови входять чільний 4-поверховий житловий будинок – пам’ятка історії місцевого значення, а також корпус дитячого садку у глибині садиби.



Будинок по вул. Гоголівській, 8. Фото зі «Зводу пам’яток...», кн.1, ч.1, 1999

...Первісний відрізок теперішньої вул. Гоголівської утворився як провулок між закінченням вул. Богдана Хмельницького і початком вул. Павлівської (пізніше продовжений до сучасної вул. Артема). Відповідно до тогочасного найменування вул. Б.Хмельницького – Кадетської – його було названо Кадетським провулком. Починаючи від 1850-х рр. було здійснено парцеляцію Кадетського провулку – поділ землі на садиби; відтоді складалася його попередня забудова, переважно з дерев’яних та змішаних малоповерхових будівель за “зразковими фасадами”. Відзначимо, що, незважаючи на руйнування укріплень Старокиївської фортеці, у певних зонах біля її колишніх меж іще довго діяли т.зв. еспланадні обмеження, відповідно до яких тут велося лише скромне дерев’яне будівництво, і досліджувана садиба входила до одної з таких зон. Лише згідно з “височайше затвердженими” у 1881 р. правилами утримання еспланади Київської фортеці цю територію звільнили від будь-яких обмежень. Відповідно до розподілу київських вулиць на розряди, запровадженому у 1861 р., Кадетський провулок був віднесений до найнижчого, 4-го розряду, де якісний стан забудови фронту садиб не регламентувався.

Формування меж досліджуваної ділянки, як витікає з архівних джерел, відбулося упродовж 1870–1872 рр. Садиба склалася внаслідок поступового придбання землі селянином Іваном Микитовичем Гавриленком. Спершу він придбав стандартну прямокутну ділянку площею 300 кв. сажнів, фронтом уздовж Кадетського провулку 10 сажнів. Документ на право власності – “дану” на цю дільницю він отримав 20 жовтня 1870 р. (тут і далі усі дати до березня 1918 р. наводяться за старим стилем). Потім він купив від міста прямокутну ділянку у тилу вже придбаної, площею 203,21 кв. саж. (“вічна дана” від 20 липня 1871 р.). Нарешті, 11 березня 1872 р. І.М. Гавриленко одержав “вічну дану” на третю ділянку – неправильної конфігурації, площею 271,55 кв. саж.



План ділянки І.М.Гавриленка, 1873–1874

На початковому етапі забудова дільниці складалася з порівняно невеликих дерев’яних споруд, зведених на початку 1870-х рр. Фронт садиби по Кадетському провулку був вільний, найближче до нього містилися одноповерховий дерев’яний будинок і такий самий флігель. Найбільшою будівлею тут був розташований перпендикулярно до фронту вулиці у глибині забудови двоповерховий з підвалом флігель. За ним стояв сарай, що його у листопаді 1873 р. було дозволено перебудувати у житло. Відповідний проект склав землемір О.Я. Дубицький. Натомість у останній за часом придбання частині садиби спорудили великий дерев’яний сарай.

Такий самий характер дільниці зоставався й у середині 1880-х рр. Це засвідчують статистичні відомості про нерухомість І.М. Гавриленка, подані ним до Київської міської управи 5 грудня 1884 р. Як видно з цього опису, лише двоповерховий флігель (на 12 трикімнатних квартир) мав металевий дах, усі інші споруди ділянки – три одноповерхових житлових флігелі по дві квартири у кожному, каретний сарай, стайні – були криті деревом. Водогону, газового освітлення не було.

Про загальний стан досліджуваної частини вулиці у цей час можна судити з відгуку домовласника садиби № 9, відомого діяча української культури та друга Т.Г. Шевченка – Михайла Корнійовича Чалого (листопад 1884 р.): “Желательно, чтобы городская управа, при раскладке налогов на недвижимое имущество домовладельцев Кадетского переулка, приняла в соображение то обстоятельство, что мы, обыватели этого переулка, не пользуемся никакими удобствами, подобающими сколько-нибудь благоустроенному городу: наш Кадетский проулок своими буграми, рытвинами, отсутствием водопровода, тротуаров и невылазною грязью весной и осенью – скорее напоминает какое-нибудь местечко, чем город Киев”.

Втім, у подальші роки відбувалося якісне покращення забудови початку Кадетського провулку. Це було вже після смерті І.М. Гавриленка. Селянин-домовласник помер у 1887 р. За даними на 1888 р., господарями ділянки були його спадкоємці. Спочатку нею володіла удова Ірина Харитонівна Гавриленко; зрештою, близько 1890 р. дільниця залишилася за унтер-офіцером Яковом Ісидоровичем Гавриленком. Далі на його замовлення було зведено новий чільний цегляний будинок, зафіксований на одному з планів (1894 р.) як “существующий каменный трехэтажный дом”. Старі дерев’яні будівлі у цій частині ділянки були знесені.

Архітектурне вирішення нового будинку відповідало поширеній в архітектурній практиці Києва середини 1870-х – початку 1890-х рр. “цегляній” стилістиці, коли основним декоративним засобом був візерунок цегляної кладки. Високоякісна лицьова цегла київського виробництва дозволяла при цьому обійтися без тинькування та фарбування. Площину фасаду досліджуваного будинку активно “розшито” у цеглі. Вертикальні членування проведені між парами прорізів, на рівні 2-го поверху – у вигляді ланцюжків рустів, на рівні 3-го поверху – у вигляді спарених пілястрів (а у центральній частині – спарених напівколон). Горизонтальні членування – міжповерхові пояси; під карнизом верхнього поверху було влаштовано фриз у вигляді цегляного зиґзаґа. Вікна оздоблені цегляною лиштвою. Форма вікон прямокутна (на 3-му поверсі на центральній та флангових осях – напівциркульна). Нижній поверх через особливості рельєфу вирішено як цокольний (північно-західне крило являє собою напівповерх і виділено приямком). Точних відомостей про попереднє завершення фасаду немає; найімовірніше, що над карнизом було влаштовано металевий ажурний парапет на цегляних, архітектурно оброблених тумбах. Композиція фасаду наближена до симетричної, за винятком нижнього ярусу, де симетрію порушують ухил рельєфу, зміщений портал парадного входу та наявність в’їздного підворіття на правому фланзі. Балкони чільного фасаду прикрашені фігурними металевими огорожами. Тильний фасад опоряджений набагато простіше.



Фрагмент чільного фасаду будинку, 2 та 3 поверхи. Фото 2008 р.

Функціонально будівля являла собою прибуткове житло. За планувальним вирішенням це була житлова секція, на кожному поверсі якої обабіч сходової клітини містилося 2 квартири. До чільної стіни прилучалися житлові покої, з цього боку були влаштовані парадні гранітні сходи. Тильну частину будинку займали як житлові, так і господарчі приміщення. Сюди вели чорні сходи, прибудовані до тильного фасаду у спеціальних дерев’яних галереях (подібне вирішення чорних сходів було притаманне малоповерховій міщанській забудові периферійних вулиць Києва).


Надвірні сходи-галереї зберігалися досить довго, навіть після надбудови й перепланування будинку. Фото 1970-х рр. із зібрання О.Насирової

Характерно, що первісно у будинку не було санвузлів. У 1894 р. на подвір’ї садиби за проектом інженера-технолога Р.Кравця були споруджені дві вбиральні (дерев’яні при цегляних брандмауерах): одна – безпосередньо позаду нової кам’яниці, друга – біля житлових флігелів у глибині ділянки. Можна припустити, що будівництво вбиральні для чільного будинку відповідало часу його заселення, тобто досліджуваний будинок зводився у 1893–1894 рр.

Під час спорудження новобудови оподаткована вартість майна Я.І. Гавриленка істотно збільшилася (з 3200 руб. у 1876 р. до 8400 руб. у 1893 р.), але залишалася порівняно невеликою на тлі значних приватних інвестицій у нерухомість під час “будівної лихоманки” кінця ХІХ ст.

Під час тотальної перенумерації будинків Києва у 1898 р. досліджувана садиба зберегла попередній № 8. У 1902 р. колишній Кадетський провулок (чия назва давно стала анахронічною) було перейменовано на Гоголівську вулицю, на відзнаку 50-ї річниці з дня смерті великого письменника М.В. Гоголя. Відтоді ця назва збереглася до нинішнього часу.

Будинок по вул. Гоголівській, 8 пов’язаний із життям та діяльністю видатного українського письменника, мовознавця та громадського діяча Бориса Дмитровича Грінченка (1863–1910). Б.Д. Грінченко перед переїздом у 1902 р. до Києва жив у Чернігові, де його незадовго до цього звільнили з посади секретаря земської управи. До Грінченка звернулася редакція часопису “Киевская Старина” з пропозицією провести редагування “Словаря української мови”, що його часопис готував на конкурс, оголошений Петербурзькою Академією наук на основі фонду, започаткованого М.І. Костомаровим. Відповідно до умов конкурсу, роботу треба було завершити до кінця 1904 р. Для словника уже існувала велика картотека, що її збирали з 1860-х рр. численні діячі української культури, починаючи від Пантелеймона Куліша (загалом до 53 тисяч слів). Упродовж всього терміну роботи редакторові сплачували 100 руб. на місяць. Грінченко, окрім суто редакційної праці, додатково зумовив для себе право вводити до словника нові слова. Внаслідок цього остаточний об’єм словника сягнув 68 тисяч слів.




Оселившись у Києві на початку літа 1902 р., Б.Д. Грінченко мешкав спочатку у Є.Х. Чикаленка та М.В. Лисенка, але того ж року найняв квартиру у будинку по вул. Гоголівській, 8 (на жаль, точних відомостей про локалізацію меморіальних приміщень немає). Він мешкав тут разом із дружиною, письменницею Марією Миколаївною Грінченко (1863–1928), яка писала під псевдонімом “Марія Загірня”. Вона активно допомагала чоловікові у його подвижницькій праці над словником. Роботу було успішно завершено у листопаді 1904 р. Словник отримав премію Академії, у 1907–1909 рр. його було видано у чотирьох томах.


Марія Загірня та Борис Грінченко

Працюючи над словником, письменник не припиняв і творчої роботи. У 1903 р. вийшла друком поетична збірка “Писання Б. Грінченка”. Борис Дмитрович займався літературними перекладами, бібліографічними дослідженнями, збирав фольклорний та етнографічний матеріал, викладав свої замітки й роздуми стосовно національної освіти. З 1905 р. мешкав за іншими київськими адресами (вул. Гоголівська, 27 – не зберігся; вул. Саксаганського, 67). Помер в Італії від важкої хвороби на сухоти. Похований у Києві на Байковому кладовищі.


Надгробок Бориса Грінченка

Відомостей про зміну забудови досліджуваної садиби на початку ХХ ст. немає, хоча через загальне подорожчання нерухомості її оподаткована вартість зросла до 14 тисяч руб. У 1915 р. дільниця перейшла у власність педагога, потомственого почесного громадянина Степана Костянтиновича Термено (який жив на Гоголівській, 8 і раніше). У листопаді того ж року С.К. Термено помер від висипного тифу, але садиба залишалася за його родиною аж до революції та радянської націоналізації 1919 р. Навіть за часів непу хтось із сім’ї Термено виконував функції орендувача садиби – посередника між органами міськкомгоспу та мешканцями. Цегляний будинок неодноразово ремонтувався, планування його змінилося, кількість квартир збільшилася, було влаштовано внутрішні санвузли.


Фрагмент плану 1925 р.

У 1930-х рр. досліджувана садиба належала міському житлоуправлінню. На замовлення фабрики фотопаперу № 7 наприкінці 1930-х рр. було проектовано надбудову 4-го житлового поверху (зберігся кошторис із пояснювальною запискою інженера С. Царьова). Але тоді цей проект не було реалізовано. 19 квітня 1946 р. Київський міськвиконком своїм рішенням № 834 ухвалив дозволити надбудову будинку по вул. Гоголівській, 8 для Українського науково-дослідного інституту соціалістичного землеробства. Проект того ж року розробив інститут “Міськпроект” (проектувальниця Компан). Будівництво велося з січня 1947 р. до жовтня 1949 р. Об’єм надбудови склав 960 куб. м (4 житлові квартири). Матеріал – цегла, залізобетон, метал. При підйомі даху було удосконалено його конструкцію, що відзначила у пояснювальній записці до проекту архітектор Компан.


План надбудованого поверху (1949)

Відтак чільний будинок по вул. Гоголівській, 8 став чотириповерховим. Надвірні флігелі тим часом дуже амортизувалися. Двоповерховий з напівповерхом флігель був визнаний аварійним у 1957 р., і, хоч у 1959 р. було проведено його локальний ремонт, невдовзі будівлю було знесено. Так само через поганий стан розібрали 1-поверховий дерев’яний флігель і надвірні служби. Натомість у глибині ділянки у 1960–1962 рр. було збудовано дитячий садок-ясла за типовим проектом, розроблений київським інститутом “Діпроміст”.

Досліджуваний будинок по вул. Гоголівській, 8 дотепер залишається житловим комунальним, входить до суцільної забудови червоної лінії вулиці. У 2003 р. проведено обстеження стану конструкцій споруди.

Будівля є цінною історичною пам’яткою. У 1988 р., на відзнаку 125-ї річниці з дня народження Б.Д.Грінченка, на фасаді будинку по вул. Гоголівській, 8 встановлено меморіальну дошку з темно-сірого граніту у вигляді розкритого тому, з горельєфним бронзовим портретом Грінченка (скульптор А.Г.Чемерис).



Меморіальна дошка на честь Б.Грінченка на фасаді будинку. Фото 2008 р.

Згідно з наказом по Управлінню охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища м. Києва № 14 від 30.12.1996 р., будинок взято на облік як нововиявлену пам’ятку історії. Його включено до Зводу пам’яток історії та культури України по м. Києву.

Садиба по вул. Гоголівській, 8, відповідно до постанови виконкому Київської міськради № 920 від 16.07.1979 року та розпорядження КМДА № 979 від 17.05.2002 р., належить до зони регулювання забудови 2-ї категорії. Згідно зі згаданим розпорядженням, “при перебудові історичних кварталів в межах зон регулювання забудови враховується історико-архітектурна і містобудівна цінність кожного будинку і споруди... В межах зон регулювання забудови повинен бути врахований композиційний характер традиційного історичного середовища. Збереження планувально-просторової композиції, візуальних зв’язків, співмасштабне нове будівництво. В зонах регулювання забудови допускається нове будівництво із збереженням основних прийомів, характерних для історичної забудови традиційного історичного середовища пам’яток: регламентація висоти, розміру, будівельних матеріалів і оздоблення фасадів будинків чи споруд, їх пластика, кольорове вирішення, характер покрівель та інше архітектурно-художнє вирішення; благоустрій та озеленення території”.

Довідку підготував М.Б. КАЛЬНИЦЬКИЙ


Отже, достеменно відомо, що саме під час роботи над знаменитим «Словарем» Борис Грінченко та Марія Загірня жили тут, на Гоголівській. Таким чином, історична цінність цієї пам’ятки є незаперечною. Можна зауважити, що за радянської доби ставлення офіційної ідеології до Грінченка було доволі стриманим (як і взагалі до колишніх «громадівців»), проте, починаючи з перебудовчих часів, його належним чином вшанували – встановили меморіальну дошку, назвали його ім’ям вулицю в центрі Києва тощо.





Після цього історичного відступу розглянемо сумні події, пов’язані з будинком по Гоголівській, 8 за останні кілька років.

У своїй довідці я посилаюся на обстеження стану конструкцій будівлі 2003 р. Мушу визнати, що це було невтішне обстеження (його проводив НДІ «Проектреконструкція»). Висновок НДІ «Про стан будинку на вул. Гоголівській, 8 та доцільність його подальшої експлуатації» (грудень 2003 р.) був тоді ж затверджений тогочасним керівником Шевченківської райдержадміністрації Миколою Харитончуком. У ньому йшлося про те, щоб «рахувати будинок аварійним, який підлягає знесенню» та «виключити будинок № 8 з переліку будинків, які підлягають реконструкції або реставрації в м.Києві». Звичайно, це рішення не мало широкого розголосу. Про те, що над будинком Грінченка зібралися хмари, майже ніхто не знав. Хіба що ті, хто цікавилися матеріалами містобудівної ради.

Неважко зрозуміти, що смертний вирок будинку-пам’ятці був комусь дуже вигідний. І на засіданні містобудівної ради 18 травня 2005 року на ситуацію пролилося деяке світло. Як видно з ОГЛЯДУ ЦЬОГО ЗАСІДАННЯ, місцем будівлі розпоряджалися вже досить вільно, оскільки «здание, расположенное по ул. Гоголевской, 8, находится сегодня в аварийном состоянии и требует разборки». Тому на ділянці запроектували чималеньку новобудову (архітектор М.В.Назаренко). Замовником виступила приватна особа – громадянин П.О.Рощенко. Як повідомив головний архітектор проекту, «решением Киевсовета данный участок был выделен заказчику, получившему право снести существующий дом, жители которого должны быть расселены».

(До речі, твердження при обговоренні проекту (див. огляд) про те, що «застройка, окружающая участок проектирования, состоит из 5-6-этажных зданий» - це брехня. Ось сучасний вигляд кварталу:



Розглянемо сусідні старовинні будинки: № 12 – 2 поверхи, № 10 – 4 поверхи, № 6 – 4 поверхи з низенькою мансардою, № 2-а – 4 поверхи з підвалом. А високий будинок, що проглядається праворуч, – це № 4, новобудова).

Здавалося б, усе зрозуміло і будинок Грінченка приречений. Але... тепер про найцікавіше. Якщо виходити з обстеження 2003 року, складеться враження, що нібито дім по Гоголівській, 8 просто-таки руйнується на очах і аж ніяк не придатний до експлуатації. Проте подивіться на фото, зроблене мною 2007 року – через 4 роки після безапеляційного вироку про аварійність (забудовник з якихось причин не квапився виконувати цей вирок):



Як бачимо, ззовні зовсім не було видно якихось руйнацій; будинок спокійнісінько експлуатувався. .

Але роки зо два тому його все ж відселили. А в останні місяці знову активізувалися реконструкційні задуми. Першою ознакою цього стало звернення все того ж загадкового громадянина П.О.Рощенка до Держслужби з питань національної культурної спадщини щодо пам’яткоохоронного статусу будинку по вулиці Гоголівській, 8.

Зауважимо, що до цього запиту аж з грудня 1996 року будинок мав статус нововиявленної пам’ятки. Згідно із статтею 35 чинного Закону України про охорону культурної спадщини (далі просто Закону), «щойно виявлені об’єкти культурної спадщини до вирішення питання про їх реєстрацію як пам’яток підлягають охороні відповідно до вимог цього Закону». А ці вимоги доволі-таки серйозні.

Ось, зокрема, стаття 21 Закону: «Якщо власник безгосподарно ставиться до належної йому на праві комунальної або приватної власності пам’ятки, відповідні органи охорони культурної спадщини роблять власникові попередження про припинення безгосподарного ставлення до цієї пам’ятки» .

Стаття 23: «Усі власники пам’яток чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форми власності на ці пам’ятки, зобов’язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір... Відсутність охоронного договору не позбавляє особу від обов’язків, що випливають із цього Закону» .

Стаття 24: «Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов’язані утримувати пам’ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору» .

Стаття 27: «У разі, коли пам’ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи нищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов’язані привести цю пам’ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування)».

Стаття 29. «На фізичну або юридичну особу, діяльність якої негативно позначається на стані пам’ятки (створює загрозу знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам'ятки), покладається обов'язок вжити заходів, погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини, для запобігання такій загрозі та підтримання пам'ятки в належному стані за власні кошти» .

Стаття 30: «Органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами» .

Ось така залізобетонна правова база нібито дозволяла Держслужбі примусити власника провести консерваційні та ремонтно-реставраційні роботи – адже висновок «Проектреконструкції» 2003 року був зроблений за мірками звичайної житлової будівлі, а не історичної пам’ятки, для якої пріоритетом є ЗБЕРЕЖЕННЯ.

Що ж зробила Держслужба?

За звичайною своєю схемою (про яку я вже писав ОСЬ ТУТ), вона відмовила будинкові Грінченка у статусі пам’ятки! Про це громадянин П.О.Рощенко отримав листа № 22-2681/35 від 17.09.10 за підписом голови Держслужби Андрія Вінграновського:



Отже, в засіданні Експертної комісії з розгляду питань занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру «об’єкт був не рекомендований для занесення до Реєстру як такий, що не відповідає критеріям, викладеним у п. 11 «Порядку визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01».

Давайте перевіримо підставу, на яку посилається Експертна комісія. Ось повністю п.11 «Порядку визначення категорій...»:

«Об’єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв:
– вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону;
– пов’язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону;
– є творами відомих архітекторів або інших митців;
– є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи».


Що бачимо? Об’єкт, безумовно, пов’язаний з життям і діяльністю видатних людей. А чи відповідає він критерію автентичності? На мій погляд – однозначно, бо його повний об’єм часів Грінченка і Загірної зберігся. Що ж до надбудови, то йдеться про пам’ятку історії, а не архітектури, тому надбудова не мала вплинути на автентичність. Може, шановні експерти виходили з висновку 2003 р. про непридатність будинку до ремонту? Але ж, повторюю, для пам’ятки повинні бути зовсім інші критерії стану; до того ж насправді ще порівняно недавно дім Грінченка був доволі цілий і експлуатувався!

Таким чином, є підстави піддати сумніву вердикт експертизи та зняття охорони з історичної будівлі на Гоголівській, 8. Навіть зараз, дивлячись на цей будинок, важко зрозуміти – невже за наявності доброї волі та розуміння цінності пам’ятки її неможливо врятувати?!


Чільний фасад. Листопад 2010 р.


Чільний фасад. Січень 2011 р.


Тильний фасад. Листопад 2010 р.


Тильний фасад. Січень 2011 р.

Проте нині знята з будинку меморіальна дошка лежить на якомусь складі, а громадянин П.О.Рощенко готується здійснювати свої будівні задуми. У листопаді минулого року проект реконструкції та багатоповерхового будівництва на Гоголівській, 8 був розглянутий у міській організації Українського товариства охорони пам’яток. Оскільки будинок уже не мав статусу пам’ятки, довелося погодити можливість будівництва на цьому місці, із зауваженням щодо дотримання охоронних нормативів території як зони регулювання забудови...

Можна ставити крапку?

Цілком можливо, що громадянин П.О.Рощенко – заможна і шанована людина. Але заможних і шанованих громадян у нас досить багато. Якщо на догоду кожному з них знищити хоча б по одній пам’ятці в Києві – з чим же ми тоді залишимося?!

Тому мені усе ж здається, що дім Грінченка, в якому було підготовлено «Словарь української мови», вартий спроби відстояти його. Що можна зробити на практиці? Було б добре, якби якась творча чи наукова установа або якийсь депутат ініціював перегляд рішення Держслужби з питань національної культурної спадщини зі скасуванням експертного висновку від 31.08.2010 р. як безпідставного. Як думаєте, шановні колеги, – чи реально це зробити найближчим часом, поки не схаменулися забудовники? Все ж таки буде шкода, якщо нас позбавлять пам’яті про найвидатніше звершення одного з найбільш знаних українців...
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 15 comments