<?xml version="1.0" encoding="utf-8"?>
<!-- If you are running a bot please visit this policy page outlining rules you must respect. http://www.livejournal.com/bots/ -->
<feed xmlns="http://www.w3.org/2005/Atom" xmlns:lj="http://www.livejournal.com">
  <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev</id>
  <title>Михаил Кальницкий</title>
  <subtitle>Михаил Кальницкий</subtitle>
  <author>
    <name>Михаил Кальницкий</name>
  </author>
  <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/"/>
  <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom"/>
  <updated>2009-11-15T18:17:03Z</updated>
  <lj:journal userid="8464447" username="mik_kiev" type="personal"/>
  <link rel="service.feed" type="application/x.atom+xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom" title="Михаил Кальницкий"/>
  <link rel="hub" href="http://pubsubhubbub.appspot.com/"/>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:57269</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/57269.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=57269"/>
    <title>Честь имею рекомендовать...</title>
    <published>2009-11-08T18:34:13Z</published>
    <updated>2009-11-15T18:17:03Z</updated>
    <content type="html">Один из артистических символов Киева – Олег Иванович Борисов.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s48.radikal.ru/i121/0911/99/e18a03230f0d.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Родился в Приволжске. Умер в Москве. Служил в ленинградском БДТ, во МХАТе. Многие из нас просто по возрасту не могли видеть его на сцене нашего театра имени Леси Украинки, где он играл в 1951–1964 годах. Зато кинофильмы с его участием в изобилии сохранили для нас киевские сцены. Давайте вспомним несколько примеров.&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;b&gt;"Город зажигает огни"&lt;/b&gt;, 1958.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Одна из самых симпатичных сцен в этом фильме (поставленном по повести Виктора Некрасова "В родном городе"), с участием 30-летнего Борисова и Лилианы Алешниковой, разыграна на Гончарах-Кожемяках – тогда еще живых, подлинных и обитаемых.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Здесь Борисов и Алешникова (точнее, их персонажи Сергей и Шура) стоят на крыльце одноэтажного домика на углу Воздвиженской и Гончарной улиц. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i047.radikal.ru/0911/76/89bf44767091.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В нем был магазин, и он не раз встречается на старых снимках Гончарки.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Следующий кадр – уходящая вглубь улица Гончарная.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s55.radikal.ru/i150/0911/1a/ad580de9443d.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А здесь Борисов-Сергей на Воздвиженской улице.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&amp;gt;&lt;img src="http://s53.radikal.ru/i139/0911/2d/3156e7124c4e.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Справа – деревянный дом № 37. Его снесли сравнительно давно, зато кирпичный флигель позади него уцелел и в несколько перестроенном виде стоит до сих пор.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;b&gt;"За двумя зайцами"&lt;/b&gt;, 1961.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Классическая работа Борисова. Здесь, кстати, тоже остались на пленке живые Кожемяки.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот кадр, в котором Борисов бесподобной походочкой фланирует по улице во главе своей компании.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s43.radikal.ru/i102/0911/d4/ae0717c1be8d.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Сзади виден домик, живописно оформленный деревянной резьбой. Он стоял на изгибе Воздвиженской, невдалеке от Андреевского спуска. Когда-то я занимался историей застройки урочища и нашел в архиве чертеж этого дома, принадлежавшего мещанину Ивану Меншутину. Но к этому времени его уже не существовало. А в фильме я без труда его узнал.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Та же компания с песней про "канареечку" – на фоне панорамы как бы Подола.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i027.radikal.ru/0911/54/545831936836.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Между прочим, на большом экране в этой панораме нетрудно разглядеть типичные пятиэтажные "хрущевки". Но ни авторам фильма. ни зрителям это не мешает. Тем более, что Голохвастов – персонаж на все времена.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ну, и самое узнаваемое место.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i014.radikal.ru/0911/64/d19e015238a8.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ступени Андреевской церкви, в двух шагах от которых теперь стоят бронзовые Свирид и Проня.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;b&gt;"По главной улице с оркестром"&lt;/b&gt;, 1986.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Буквально на пороге эры торжествующего прагматизма – один из последних фильмов, утверждающих романтику. И один из последних фильмов, в которых действует недавний Киев, теперь стремительно уходящий от нас. (Хотя кульминационную сцену с массовым маршем под пение "И все-таки мы победили" снимали вроде бы не в Киеве...)&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот, скажем, Борисов на галерее речного вокзала.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s48.radikal.ru/i122/0911/60/2a07ca083a6f.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;(Это фасад со стороны Днепра).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот он с гитарой – на фоне "гиперграфики" новостроек Троещины.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s47.radikal.ru/i115/0911/c3/93b604d89fb6.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Я лично не берусь с ходу указать на дом за спиной артиста, но жители Троещины, надо полагать, хорошо знают его "в лицо"! &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В следующей сцене, кроме Борисова, принимают участие Валентина Теличкина и Марина Зудина. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i032.radikal.ru/0911/3d/ad78ef9be2ae.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Она снята на Малой Житомирской улице (тогда еще Постышева), близ угла Михайловского переулка. Там, кстати, происходят еще несколько эпизодов этого фильма.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Наконец, диалог двух Олегов на скамеечке: Олег Борисов – Олег Меньшиков.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s45.radikal.ru/i110/0911/51/605d57bc07ae.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Эта скамеечка – во всем известном "сквере на Чкалова", т.е. сейчас уже на улице Олеся Гончара, между домами 55-а и 55-б.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Теперь и эти, и многие другие киевские места воскрешают в нашей памяти великого Артиста – Олега Борисова.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s14.radikal.ru/i187/0911/65/a2386b9c6d28.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Сегодня, в день его 80-летия, это особенно кстати.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:56906</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/56906.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=56906"/>
    <title>Сегодня на Майдане</title>
    <published>2009-10-24T18:49:55Z</published>
    <updated>2009-10-24T18:49:55Z</updated>
    <content type="html">&lt;a target="_blank" href="http://www.radikal.ru"&gt;&lt;img src="http://i003.radikal.ru/0910/c4/b4d120ea6f8d.jpg"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Фанатизм – жуткая штука...</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:56614</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/56614.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=56614"/>
    <title>Новая версия «Старика Хоттабыча»</title>
    <published>2009-10-17T20:49:03Z</published>
    <updated>2009-10-19T12:44:39Z</updated>
    <content type="html">&lt;i&gt;Решил немножко повалять дурака на намозолившую тему. Уж простите, если что...&lt;br /&gt;(Выложено также на сайте durdom.in.ua ).&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/3616_4.jpg" width="550" height="412" alt="30.57 КБ"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Незатейливая жизнь Вольки – конкретного пацана из промышленного городка на берегу большого водохранилища – волшебным образом изменилась заурядным летним утром. На рассвете он поковылял на берег подсобрать бутылок, чтобы заработать на опохмел. Одна бутылка, вся в ракушках и тине, оказалась закупоренной. В надежде обнаружить там живительную влагу Волька быстренько выковырял пробку, – и тут из бутылки вырвался клуб дыма, а из него возник старикан узбекского вида в чалме. Довольно долго Волька был убежден, что дает себя знать вчерашний кайф. Но когда до него, наконец, дошла реальность происходящего, он быстро смекнул, какие перспективы перед ним открываются.&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;   &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;С тех пор Волька жил в столице, во дворцах, которые сотворил для него Хоттабыч (так звали старика из бутылки). Караваны с драгоценностями, невесть откуда пригнанные стариком, были конвертированы в капитал банка «Волька и Ко». Для пополнения этого капитала джинн несколько раз вызывал из воздуха исполинские мешки с американскими денежными бумажками. Потом, правда, Жека (старый дружбан и компаньон Вольки) уговорил больше такого не делать, потому что котировки доллара снизились до неприличия.  &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Волька даже стал владельцем футбольной команды. На покупку европейских звезд он пожмотился, весь состав вывез из спортшколы своего городка. Но его команда все равно выигрывала любые турниры. Пост главного тренера Волька занял самолично. Тактическими новинками он зрителей не баловал. Обычно перед самым началом матча на всю команду противника, включая запасных игроков, нападал неудержимый понос, и им засчитывали техническое поражение.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Хоттабыч беспрекословно выполнял все требования своего спасителя и повелителя. Волька держал его в черном теле, поселил в каморке, обзывал нехорошими словами (из которых самыми мягкими были «чурка гребаная») и нередко поколачивал.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но вот однажды с крепкого бодуна голову Вольки посетила мысль заняться политической деятельностью. Это случилось как раз в год президентских выборов. Волька не замедлил выставить свою кандидатуру. Совершенно уверенный в успехе, он палец о палец не ударил для предвыборной кампании. Хоттабыч, по совету изобретательного Жеки, подстроил только одно: в течение трех месяцев, отведенных для агитации, все избиратели страны каждую ночь видели Вольку во сне. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Накануне дня выборов кандидат в президенты вызвал Хоттабыча к себе.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Твоя задача на завтра, дед, – обеспечить мне этот траханный лохторат. («Трах-тибидох-торат» – послушно шевеля губами, повторил про себя джинн). Чтоб все голоса за меня. Если хоть полпроцента против... – Волька помотал головой, – не жить тебе, старый.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Хоттабыч, безмолвно поклонившись, попятился к дверям. Но Волька остановил его.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Да, еще надо эту курву с косой уделать, а то мало ли... – Он на секунду задумался, потом лицо его просветлело. – Делаешь так. Пусть эта сука услышит, как меня объявят Президентом. А потом там же в зале, при всех, превратишь ее в жабу, понял? В жжжабу!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Слушаю и повинуюсь, о Волька.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Щас покажу тебе ее. И чтоб запомнил!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На мониторе появилась дама на фоне эмблемы с малиновым сердечком. Она говорила о трудностях, о проблемах, о том, что «вихід є» и что «разом ми сильні». Смысл слов не доходил до Хоттабыча, но он не отводил глаз от женщины на экране. Во-первых, живя в своей каморке, он еще ни разу ни от кого не слышал голоса с такой впечатляющей дрожью и такими убедительными придыханиями. А во-вторых... Едва старый джинн увидел колечко поверх прически дамы, он сразу же вспомнил: точно так же много тысяч лет назад выглядел венец на царственной главе его державного повелителя, царя Сулеймана ибн Дауда (мир с ними обоими)!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вечером Волька со своими корешами устроил совещание по распределению будущих портфелей, окончившееся грандиозной попойкой. Когда истошные вопли стихли, Хоттабыч незаметно выскользнул из дома. Вскоре он уже стучал в двери избирательного штаба, отмеченные эмблемой с малиновым сердечком...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Продрав зенки после вчерашнего, Волька с удовольствием включил телевизор, чтобы насладиться триумфом. Однако действительность повергла его в глубокий шок. Со всех концов страны поступали результаты экзит-пулов, согласно которым практически единодушную поддержку избирателей получила дама с сердечком. Обозреватели дружно утверждали, что второго тура выборов уже не будет. Побагровевший от ярости Волька схватил бейсбольную биту и помчался в подвал, где была каморка Хоттабыча.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Охренел, пидор старый?! – заорал он с порога. – Живо колдуй, чтобы выборы отменили! Урою гада! – И Волька замахнулся битой, чтобы поучить старика уму-разуму, как делал уже не раз, когда Хоттабычу не удавалось понять его желания с первого слова. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но в ту же секунду послышался тихий хрустальный звон разорванного волоска из бороды джинна. А в следующую секунду бита со стуком упала на цементный пол каморки. Рядом с ней таращила глаза здоровенная жаба. Она нерешительно прыгала то в одну, то в другую сторону, и ее занимал только один вопрос: где бы тут найти водоем, подходящий для жизни.  Хоттабыч некоторое время следил, прищурясь, за ее движениями, а потом негромко сказал:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Когда бы слышал ты, о мой бывший повелитель, как радовалась она, как хвалила меня, как рукоплескала, когда я показывал ей самые простые мои чудеса! А вот от тебя, о Волька, я ни разу не слышал не только рукоплесканий, но даже и простого одобрения...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Несколько дней спустя член правящего кабинета Гассан Хоттабович Абдуррахманов, в элегантном костюме от Бриони и в восточных шлепанцах на босу ногу, вышел из своего лимузина и проследовал в новую резиденцию. Г-жа Президент поставила перед ним, вице-премьером по вопросам топлива и энергетики, непростое задание. Джинну предстояло устроить перемещение газовых месторождений Сибири в херсонские степи и нефтяного шельфа Персидского залива – к Арабатской косе.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;(c) Михаил Кальницкий&lt;/i&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:56505</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/56505.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=56505"/>
    <title>Могилянка веселится</title>
    <published>2009-10-16T11:27:32Z</published>
    <updated>2009-10-16T11:28:15Z</updated>
    <content type="html">Вчера случайно оказался рядом. Наблюдал, как устраивают традиционную головомойку монументу Сковороды :))&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s51.radikal.ru/i134/0910/44/475c793582c5.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Кстати, не знает ли кто: давно заведен этот прикол? И с чем связана дата?</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:56302</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/56302.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=56302"/>
    <title>очередной васистдас  :)</title>
    <published>2009-10-01T08:00:29Z</published>
    <updated>2009-10-01T14:38:50Z</updated>
    <content type="html">Предлагается на опознание вот этот уголок Киева:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s13.radikal.ru/i186/0910/4c/28d007092c45.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Правильный ответ: &lt;b&gt;внутренний двор красного корпуса Университета им. Шевченко&lt;/b&gt; (см. ниже подробный комментарий)&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Спасибо всем, кто откликнулся!</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:56052</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/56052.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=56052"/>
    <title>Открылась выставка, посвященная Пастернаку</title>
    <published>2009-09-24T21:26:26Z</published>
    <updated>2009-09-25T04:46:59Z</updated>
    <content type="html">В "Музее Одной улицы" сегодня была открыта выставка "Роман Бориса Пастернака".&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На открытии присутствовал Петр Евгеньевич Пастернак – художник, внук Бориса Леонидовича.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s52.radikal.ru/i137/0909/67/9eb60b1b2e9e.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Гость прочел письмо своего отца Евгения Борисовича Пастернака, адресованное посетителям выставки.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s40.radikal.ru/i087/0909/24/4959e9d25c9c.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Петр Пастернак и директор музея Дмитрий Шленский&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Название выставки как бы отражает многообразие представленных экспонатов. Часть их связана с историей романа "Доктор Живаго". Часть посвящена романтическим страницам биографии Пастернака, в том числе, конечно, дачному сезону в Ирпене, приездам в Киев и любви к Зинаиде Нейгауз.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s47.radikal.ru/i117/0909/3d/ce9c8a5fb039.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В оформлении выставки использованы киевские пейзажи художника Ларго Бальзака.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s57.radikal.ru/i158/0909/7c/f982eaf40c44.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Как обычно, в небольшом выставочном зале Музея Одной улицы – множество витрин и высокая плотность информации.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i036.radikal.ru/0909/d4/dd7ab309ee44.jpg"&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:55800</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/55800.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=55800"/>
    <title>навеяли коммунальные тарифы</title>
    <published>2009-09-18T22:34:55Z</published>
    <updated>2009-09-18T22:38:23Z</updated>
    <content type="html">После расчета по очередной платежке с накрученными тарифами рука сама потянулась к фотошопу:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s49.radikal.ru/i124/0909/c3/1db49af3b088.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;(размещено также &lt;a href="http://durdom.in.ua/uk/main/photo/photo_id/7422/user_id/2596.phtml"&gt;ВОТ ЗДЕСЬ&lt;/a&gt;).</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:55526</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/55526.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=55526"/>
    <title>Як позбутися неякісного політичного товару?</title>
    <published>2009-09-07T17:25:44Z</published>
    <updated>2009-09-08T07:46:15Z</updated>
    <content type="html">(Неоригінальні думки з набридлого приводу)&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;(Дещо на цю тему вже було сказано &lt;a href="http://mik-kiev.livejournal.com/40930.html"&gt;у цьому записі&lt;/a&gt;. Проте нині прикортіло висловитися докладніше).&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i054.radikal.ru/0909/7d/ed2c9e8eb44a.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Картинка з сайту durdom.in.ua&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На обрії політичного життя вже намалювалися абриси чергової виборчої кампанії. Рекламні акції  на всі боки прославляють популярні бренди. З одного паркану чи борду поглядає рятівник Арсеній, з другого – «вона працює», з третього – той, хто «чує кожного», з четвертого – всєвєдущий Тігіпко чи хтось там іще... Віддайте нам ваші гроші... себто голоси... і матимете райську насолоду, гігієнічну чистоту та свіжість, волосся м’яке та шовковисте – адже ви цього варті!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Політична реклама своєю нав’язливістю та безсоромністю набагато перевищує рекламу товарів та послуг. А ще більше перевищує кричущою невідповідністю солодких обіцянок подальшим практичним діям. У цьому ми переконуємося буквально щодня.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Чому нардепи нахабно брешуть нам в очі? Чому вони перетворюють свої сесії на цирк і чхають на наші нагальні потреби?  Чому влаштовують на посади й покривають хижих чиновників? Чому займаються нескінченим дерібаном національного надбання, обкрадаючи нас і наших дітей? Тому що знають: їм за це нічого не буде.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Негідний товар, придбаний у магазині з дотриманням установлених правил, можна обміняти чи повернути свої гроші. Витрати на неякісні послуги можна відшкодувати через суд. Але що робити людям, обдуреним політичною рекламою? Усім відомо, що процедура позбавлення депутатів неправедно отриманих мандатів спеціально прописана такою, що практично не діє (навіть на рівні місцевих рад). Пересічний виборець може скільки завгодно дорікати тому чи іншому політиканові, – до наступних виборів це взагалі нікого не обходить. А там одіозний нардеп сплатить «прохідний внесок» очільникові впливової партії – і знову повернеться до свого теплого крісла, до величезної платні, пільг, хабарів та нескінченої брехні. Отакої спотвореної форми набула в Україні демократія.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А чому це так? Чому ми не можемо позбутися неякісного політичного товару, який нав’язують нам обманним шляхом?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Давайте спробуємо усвідомити, що треба для цього зробити.&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;ПЕРШЕ &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;З виборчого законодавства необхідно вилучити будь-які прояви пропорціонального голосування, себто голосування за партійними списками. В нашій країні, у сучасних умовах ці партійні списки призводять лише до одного – до повного розмивання персональної відповідальності «народних обранців» перед виборцями конкретного округу.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Справді, хіба ж українські партії принципово відрізняються одна від одної чимось, крім персон своїх очільників та їхніх кланових інтересів? Хіба ж не про одне й те саме йдеться у партійних програмах різного кольору?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Власне кажучи, те, що найвідоміші політичні лідери не схожі одне на одного, – простий наслідок того, що ми теж не схожі одне на одного. Тож партійні вожді використовують такий собі макіяж, аби сподобатися тим чи іншим групам виборців. Якщо ж пошкребти цей грим, відкриються дуже схожі між собою холодні, прагматичні, цинічні пики. А починаючи бодай з другого десятка у будь-якому партійному списку, вони постають уже зовсім без гриму... &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Тому електорат кожної окремо взятої місцевості має голосувати не за взагалі партію, а за конкретну, відповідальну перед ним персону. Нехай ця персона визнає себе прихильником тієї чи іншої партії, нехай висловлює вірність тому чи іншому вождеві, але свій політичний товар продає саме вона. І кожний пересічний виборець може висловити претензії саме їй.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;За таких умов утрачає сенс поняття «імперативного мандата». Депутат може бути позафракційним, може належати до партійної фракції, за яку висловлювався під час виборчої кампанії, може змінити її... Але ж тоді створюються зручні умови для торгівлі голосами депутатів у радах усіх рівнів?! Мабуть, що так. Проте наслідки безсоромної торгівлі будуть для «народних обранців» фатальними. Чому? Про це у наступному пункті.   &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;ДРУГЕ &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Законодавство мусить дати можливість виборцям відкликати свого несумлінного обранця з такою самою легкістю, з якою вони його обирають. Мені здається, що розробити подібний порядок не тільки необхідно, але й цілком реально.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Звичайно, я не є фахівцем-правником, але хто ж, як не ці фахівці, творить усі нині діючі українські норми, що роблять життя у нашій країні неможливим?! Чи не краще просто привнести до законів трохи логіки й здорового глузду?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Отже, система виборів бачиться у такій формі. Один раз на рік (найкраще, мабуть, навесні) оголошується, так би мовити, День народного волевиявлення. У цей день всі йдуть до виборчих скринь; витрати заздалегідь забивають до бюджету (звичайно, можливі другі тури; тоді через пару тижнів усе повторюється). Раз на п’ять років, чи як там буде краще, у цей день відбуваються вибори Президентів, міських голів і депутатів усіх Рад (за мажоритарним і тільки за мажоритарним принципом). &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Але й у інші роки цей день також є днем голосування. По-перше, до нього можна пристосувати будь-які позачергові референдуми. А по-друге, саме це голосування визначає: чи задоволене населення своїми обранцями?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Кожен виборець отримує бланки з іменами тих, хто здобув більшість на останніх виборах (Президентів, міських голів, депутатів). Питання у бюлетені: чи згодні ви на продовження повноважень цього обранця? ТАК – НІ. І якщо проголосувало «НІ» менше половини списочного складу виборців (підкреслюю: ЗАГАЛЬНОГО СПИСОЧНОГО СКЛАДУ), обранець спокійно працює далі. Але якщо проти нього сумарно проголосувало більше половини списочного складу – значить, він, що називається, «достал» виборців. І тоді – складай, товаришу, мандат і до побачення! Автоматично. З позбавленням будь-яких пільг, пов’язаних із виконанням депутатських обов’язків. Так само автоматично його місце посідає особа, яка була на виборах другою (а якщо не може чи не бажає, то третьою і т.п.). Посідає не на весь термін каденції, а лише упродовж найближчого року. Далі, у наступний «день волевиявлення», призначаються позачергові вибори – і в них відкликаний раніше обранець уже не може виставляти свою кандидатуру! &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;(Можливо, у цей «день волевиявлення» варто було б іще ставити питання про довіру суддям даної місцевості. І теж, у разі, коли проти цих суддів проголосувала переважна більшість населення, позбавляти їх посади з тривалою забороною повертатися на неї. Бо такий результат означатиме, що суддя так само усіх «достал»). &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Що може дати така система? По-перше, обранці будуть змушені дбати про своє реноме не раз на п’ять років, а щороку. По-друге, це активізує опозицію (і конкретно тих, хто трохи відстав від переможця). Перед будь-якими перевиборами опозиціонери будуть шукати слабкі місця у діяльності обранців (насамперед, невиконані обіцянки), а тим доведеться викручуватися. Нарешті, по-третє, це дає в руки виборців ефективний інструмент впливу на «слуг народу» і водночас перевіряє їх на громадянську зрілість. Бо якщо справді якийсь, приміром кажучи, мер реально дошкулює більшості електорату, то нехай ця більшість піде та дасть йому відлуп. Бо це ж зовсім просто. А як не піде – то нехай і надалі їсть його з кашею, бо так їй і треба...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;До речі, за цією ж логікою не треба стежити, чи прийшло до скринь 50% електорату, чи не прийшло, чи «відбулися» вибори, чи «не відбулися». Скільки прийшло – стільки й буде. Якщо більшість виборців своєю відсутністю фактично демонструє згоду, аби за нього вирішувала меншість, – це їх проблеми. Проте, коли подібні вибори закінчаться неадекватним результатом, то у більшості є усі можливості виправити помилку. Не пізніше ніж через рік. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Не сумніваюся, що хтось може дати краще вирішення поставленої проблеми і більш підхожу процедуру відкликання негідних обранців. У такому разі буду тільки радий. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;ТРЕТЄ&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Цілком зрозуміло, що запропоновані правила гри жодною мірою не задовольняють тих, хто перебуває зараз при владі чи рветься до неї. Дарма, чи що, вони досі вибудовували саме таку політичну систему, яка надає обраним усіх можливостей та позбавляє їх будь-якої відповідальності перед виборцями?!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Тому немає жодної надії на те, що вони раптом змилуються та проголосують за спрощений режим їхнього відклику. До цього їх можна тільки примусити.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Новітня історія України вже знає приклади потужних громадських виступів. Вони не минали без наслідків, приводили до певних, більш чи менш відчутних пертурбацій нагорі. Але ж... досі «маємо те, що маємо». Чи не тому, що йшлося щоразу про боротьбу «за» чи «проти» певної особи.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Зі шкільного курсу історії добре відомо: народні повстання, що мали на меті здобуття «харошого царя», були даремними. Успішними виявилися лише ті виступи, які виборювали чіткий принцип: Хартію вільностей, Декларацію прав, аграрні реформи... Тому надалі у разі нового спалаху суспільної небайдужості – а перебіг подій, обтяжених кризою, поступово та невідворотно збільшує його ймовірність – необхідно пам’ятати про головне. Замість чергового умовного «так-ющенко» чи «україна-без-кучми», одностайна вимога має полягати у встановленні й дотриманні ключового принципу: неухильної відповідальності обранців перед виборцями!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Прошу вибачення за багатослів’я. Спробую стисло сформулювати те, про що йшлося: &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;1. МИ НЕ ДІЖДЕМОСЯ СИСТЕМНИХ ЗМІН НА КРАЩЕ ДЛЯ БІЛЬШОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ДОТИ, ДОКИ НЕ БУДУТЬ ВНЕСЕНІ РІШУЧІ ЗМІНИ ДО ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;2. НЕОБХІДНИМИ СКЛАДОВИМИ ЧАСТИНАМИ ТАКИХ ЗМІН МАЮТЬ БУТИ МАЖОРИТАРНА СИСТЕМА ВИБОРІВ ТА ПРОСТА Й ДІЄВА ПРОЦЕДУРА ПОЗБАВЛЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ТИХ ОБРАНЦІВ, ЯКІ НЕ ВИПРАВДАЛИ ДОВІРИ СВОЇХ ВИБОРЦІВ.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;3. ЗАРАДИ ЦИХ ЗМІН НЕМИНУЧЕ ДОВЕДЕТЬСЯ ВЕСТИ ВАЖКУ БОРОТЬБУ З УРЯДОМ І ЗАКОНОДАВЦЯМИ; УСПІШНОЮ ВОНА МОЖЕ СТАТИ ЛИШЕ ПІСЛЯ ПОТУЖНИХ І ЦІЛЕСПРЯМОВАНИХ МАСОВИХ ВИСТУПІВ.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Звичайно ж, ці думки навряд чи матимуть негайні практичні наслідки. Проте я намагаюся висловити їх зараз, аби на майбутнє бодай трохи зменшити ймовірність такого трагічного розчарування, яке вже відчули активні прихильники «помаранчових» подій.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:55232</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/55232.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=55232"/>
    <title>С Днем знаний, друзья!</title>
    <published>2009-09-01T06:25:19Z</published>
    <updated>2009-09-01T06:29:43Z</updated>
    <content type="html">Поскольку учиться никогда не поздно, это – наш общий праздник! &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i060.radikal.ru/0909/2b/67a600d65d75.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Картинка начала 1950-х годов.&lt;br /&gt;Советский винтаж – киевский антураж :))</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:54951</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/54951.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=54951"/>
    <title>І це – про Межигір’я?!</title>
    <published>2009-08-28T07:05:10Z</published>
    <updated>2009-08-28T14:34:38Z</updated>
    <content type="html">Останніми днями багато галасу чути про так звану «урядову резиденцію "Межигір’я"». &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;a href="http://www.pravda.com.ua/ru/news/2009/8/21/97594.htm"&gt;http://www.pravda.com.ua/ru/news/2009/8/21/97594.htm&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;a href="http://mycityua.com/articles/country/2009/08/27/090958.html"&gt;http://mycityua.com/articles/country/2009/08/27/090958.html&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;a href="http://www.segodnya.ua/news/14074160.html"&gt;http://www.segodnya.ua/news/14074160.html&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;a href="http://durdom.in.ua/uk/main/news_article/news_id/10731.phtml"&gt;http://durdom.in.ua/uk/main/news_article/news_id/10731.phtml&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;a href="http://www.unian.net/ukr/news/news-333134.html"&gt;http://www.unian.net/ukr/news/news-333134.html&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Тексти і коментарі цілком у загальному дусі навколополітичних розборок. Чи то Юлька Вітьку ображає, чи то Вітька Юльку. Чи то він хапнув «нє по понятіям», чи то вона його шантажує. Бачте, надто дорого було Хведоровичу оренду платити, то він викупити схотів, останню сорочку продав, останні кальсони з себе у ломбарді заставив... Начебто якийсь новий буржуй середньої ланки вициганив собі «хатинку» десь на Козинці.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Проте й автори, й ті, хто коментує, майже не згадують про те, що то за 136 чи навіть 140 га держмайна пішли у приватні руки «за ринковою ціною». Але ж йдеться про Межигір’я!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i011.radikal.ru/0908/f5/3ee1b2b4ca4f.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Йдеться про ТЕ САМЕ знамените Межигір’я!&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Колись тут, десь верст на 18–20 вище за Київ по Дніпру, був один з найславетніших монастирів української землі. Попередником його вважається обитель біля Вишгорода ще домонгольської доби, з кам’яним Спаським храмом ХІІ ст. За часів Батия її зруйнували, а потім ченці опанували Межигірське урочище та спорудили там церкву понад Дніпром. У XVII столітті тут уже був чималий комплекс Спасо-Преображенського монастиря. Не раз він страждав від пожеж, але незмінно відроджувався – насамперед завдяки тому, що до нього були вельми прихильними українські козаки. Гетьмани, ще від Богдана Хмельницького, сприяли обителі значними пожертвами, а Січ Запорізька вважала Межигірський Спас своїм військовим монастирем (іноді його називали «Запорізькою Лаврою»). Саме звідси призначали священиків на Січ. Тут-таки лікували покалічених січовиків, а старі, знесилені козаки на схилі років знаходили тут притулок.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Коли ж не стало Січі – припинив існування й монастир. Катерина ІІ у 1786 році закрила його, перетворивши на казенний шпиталь. Наступного року цариця була у Києві та схотіла помилуватися мальовничою обителлю. Але нога її сюди не ступила, бо якраз напередодні цього блюзнірського візиту, вночі, Межигір’я раптово згоріло!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Кам’яні будівлі усе ж вдалося відновити після пожежі. Проте вже не для монастиря, бо на терені Межигір’я вирішили створити фаянсову фабрику (неподалік виявили чималі поклади високоякісної білої глини – каоліну). У першій половині ХІХ століття ця фабрика була доволі потужною, її вироби користувалися широкою відомістю (див. про це, приміром, &lt;a href="http://www.antiq.info/docs/3010.html"&gt;ОСЬ ТУТ.&lt;/a&gt;).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;У ці часи сюди навідувався Тарас Шевченко, котрий згадував «Межигірський Спас» у своїх творах. Залишився його малюнок олівцем 1843 року:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s42.radikal.ru/i096/0908/08/aaaa16d13058.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ми бачимо тут соборний Спасо-Преображенський храм (у центрі), зведений ще у 1670–80-х роках, а також церкву Петра і Павла та дзвіницю, що їх було збудовано у 1772–74 роках коштом Петра Калнишевського, останнього кошового отамана Січі. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Згодом фабрика занепала, і вже у 1860-х роках уперше розглядали питання про продаж Межигір’я у приватну власність. Православна громадська думка вельми цим обурювалася – насамперед з огляду на те, що за таких обставин фабрика на святому місці може (ач, який жах!) перейти під оруду підприємців-євреїв. Утім, у наступні роки вдалося відновити тут чернецьке життя. Спочатку, з 1886 року, патронат над Межигір’ям здійснював чоловічий Свято-Троїцький (Іонинський) монастир, а у 1894-му тут було влаштовано жіночу обитель, підпорядковану Києво-Покровському монастиреві. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Від цього часу лишилося чимало поштівок, на яких зображено краєвиди Межигір’я.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Загальний вигляд:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s60.radikal.ru/i169/0908/4e/bec2e5dd7cf0.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Спасо-Преображенський собор:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i003.radikal.ru/0908/a1/9a3060143e26.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Монастирські будівлі:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i038.radikal.ru/0908/11/8c64091a6709.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Тут у центрі бачимо, зокрема, класицистичний портик колишнього «братського корпусу» – наслідок реконструкції, що її здійснював на терені Межигірського комплексу у 1810-х роках, після чергової пожежі, відомий архітектор Іван Кедрін.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Святість та багата історична пам’ять цього місця разом з чудовою природою та мальовничими краєвидами сприяла численним відвідуванням. Чимало киян користувалися тут дачними приміщеннями, що їх надавав у оренду монастир. Для зручності сполучення у Межигір’ї  діяла пароплавна пристань.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s44.radikal.ru/i104/0908/57/7570daa81d01.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А на цій поштівці бачимо (праворуч) трійку заможних панів, які, мабуть, нещодавно прибули сюди на відпочинок. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i060.radikal.ru/0908/50/0cdcb97514aa.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вони позують на тлі межигірських будівель – але ж добре розуміють, що вони тут не хазяї, а лише гості.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;...У радянські роки обитель, як водилося, було ліквідовано. Натомість спробували відновити традиції керамічного виробництва. У 1923 році тут було засновано художньо-керамічний технікум (з 1930-го – інститут), в якому працювали провідні майстри ужиткового мистецтва. Мистецтвознавець Федір Ернст відзначив, що цей заклад «своїм мистецьким рівнем навчання є безперечно найкращий в УСРР».   &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Комплекс у ті роки в основному зберігав попередній вигляд, про що свідчить поштівка межі 1920–30-х років:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i049.radikal.ru/0908/f5/307ab263dd49.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На звороті написано: «Околиці Києва. Межигір’я. Загальний вигляд учбового керамічного комбінату». Як бачимо, цей «комбінат» не заважав монастирським будівлям лишатися неушкодженими. Той-таки Ф.Ернст у 1930 році зауважив: «Вважаючи на культурне минуле Межигір’я, тут гадають улаштувати Державний Культурно-Історичний Заповідник». &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Проте, у буквальному сенсі, «не так сталося, як гадалося». Коли Київ у 1934-му зробили столицею республіки, переведеним сюди з Харкова урядовцям упала в око чудова місцина. Невдовзі старовинний комплекс перестав існувати. На його місці було влаштовано урядову резиденцію – оту, через яку зараз ламають списи Юля з Вітею. Незважаючи ні на які горбачовські перебудови, ні на яку демократію, ні на яку незалежність, місце козацької святині досі залишається за високим парканом, під охороною, в руках купки можновладців. Навколо цієї загадкової території останніми роками поширювалися всілякі чутки, плітки; сенсаційні публікації упевнили частину читачів у тому, що десь там, у підвалах, досі переховується пресловута бібліотека Ярослава Мудрого!..&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Разом з цим, ще за часи існування Межигірського комплексу про нього багато писали у солідних книжках – від Андрія Муравйова і Івана Фундуклея до Костя Шероцького та Федора Ернста. Нині історії Межигір’я теж присвячено чимало досліджень; у 2007 році вийшла книжка «Вишгород. Межигір’я» (автори І.Черняков, І.Пироженко). Збереглося доволі зображень та креслень межигірських будівель.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Тому, якби наші політичні і культурні «керманичі» справді дбали про відродження національної духовності, а не про наповнення власних кишень, &lt;b&gt;вони б давно уже прибрали звідси будь-які свої «резиденції» та вжили б заходів до відновлення славетного «Межигірського Спаса».&lt;/b&gt; Це було б і природніше, і ефективніше, ніж вбухувати сотні мільйонів у «мистецькі арсенали» чи базікати про вельми витратне «відтворення» незрозуміло де Військово-Микільського собору...     &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Але спробуйте відібрати в українських«слуг народу» те, що потрапило до їхніх загребущих рук! Дарма сподіватися. І перетворилося святе Межигір’я сьогодні на такий собі фейлетонний об’єкт, на сюжет кінокомедії, якогось сучасного «Берегись автомобиля»:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s03.radikal.ru/i176/0908/a7/4352c6f8babf.jpg"&gt;&lt;br /&gt;( &lt;a href="http://durdom.in.ua/uk/main/photo/photo_id/6659.phtml"&gt;http://durdom.in.ua/uk/main/photo/photo_id/6659.phtml&lt;/a&gt; )&lt;br /&gt;  &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На завершення хочу навести уривок з публікації видатного нашого вченого Михайла Максимовича «Нечто о Межигорьи». Ці рядки написані 1864 року. Чи потрібні коментарі?..&lt;br /&gt;&lt;br /&gt; &lt;br /&gt;&lt;font color="navy"&gt;&lt;b&gt;...Будучи на короткое время в Киеве, я слышал, что через несколько недель Межигорье будет продаваться с публичного торга... Скорбная мысль не покидает меня и в моем хуторском уединении: что, если Межигорье достанетея в руки какого-нибудь предприимчивого &lt;i&gt;жида&lt;/i&gt;!... Оскорбительно было бы для нас – &lt;i&gt;его&lt;/i&gt; обладание тем дорогим для здешнего края местом, куда являлись некогда на молитвенные подвиги и пострижение такие люди, как патриарх Иоаким Савелов, митрополит Тимофей Щербацкий, епископ Иоасаф Горленко и многие другие; тем заветным местом, которое, в тяжкие времена Киевской Руси, посещал благодетельный для нее иерусалимский патриарх Феофан и подтвердил тут ставропигию, и в беседе с Межигорской братией рассказывал об огне, сходящем перед Светлым Воскресением на гроб Господний...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но, нет! Межигорью не следует перейти не то, чтобы в жидовские руки, но и в частную собственность всякого торгаша и промышленника; и мне сдается, что до того не допустят ни Печерская Лавра, ни другие монастыри киевские, со своим архипастырем; что они, общими силами, при содействии благотворительных мирян, возмогли бы оплатить Межигорье и открыть его по-прежнему для общежительства братского; что новособранная здесь братия весьма могла бы продолжать с успехом и выработку фаянсовой посуды, подобно тому, как в Оптиной пустыни, среди подвигов благочестия и трудов книжных, работают и над деревом, и над глиной. Тогда ожила бы и в народе прежняя любовь к Межигорью и оно послужило бы для него благотворной и, можно сказать, необходимой в настоящее время школой благочестия и трудолюбия.&lt;/b&gt;&lt;/font&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:54610</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/54610.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=54610"/>
    <title>открытка-малютка</title>
    <published>2009-08-26T09:49:12Z</published>
    <updated>2009-08-26T11:23:21Z</updated>
    <content type="html">Разжился занятными образчиками киевских открыток без малого столетней давности.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Издатель называл их "почтовыми миниатюрами". Среди коллекционеров бытует название "открытка-миньон" (т.е. "малютка"). &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i057.radikal.ru/0908/79/e4e3ed0d84f1.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот такая у одной из них оборотная сторона. Все как положено: место для марки, для адреса, слева можно даже несколько слов письменного сообщения втулить. Но высота этой открыточки – всего-навсего 4,5 сантиметра, а длина чуть больше 11 см. С трудом себе представляю, как такие микробики не терялись в почтовых ящиках :))&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На лицевой стороне, тем не менее, помещен городской вид (1912 год).&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Как видите – обширная панорама Софийской площади со стороны колокольни Софийского собора.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s61.radikal.ru/i172/0908/bd/07febcdb09a8.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Нашел я среди своих фоток сделанную почти с того же места. Изменилось не так уж многое. Ну, фонтан с площади исчез (о судьбе его и ему подобных см. &lt;a href="http://mik-kiev.livejournal.com/23215.html"&gt;ВОТ ЗДЕСЬ&lt;/a&gt;). Ну, "пожарное крыло" достроили, каланчу слегка видоизменили. Площадь вымостили "в арифметику". А остальное...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i047.radikal.ru/0908/5e/4c73760365a7.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;...Остальное, по сути, наблюдаем в прежнем виде. Даже троллейбус любезно проехал вместо ходившего в 1912 году трамвая.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот что значит – не было у людей сто лет назад электронной почты. Для разнообразия приходилось всякие миньоны изобретать )))</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:54289</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/54289.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=54289"/>
    <title>микроприкол</title>
    <published>2009-08-25T08:36:36Z</published>
    <updated>2009-08-26T10:04:16Z</updated>
    <content type="html">На днях зашел в одну перукарню. Когда уже выходил оттуда, боковым зрением засек странную, где-то даже шокирующую надпись. Нечто вроде &lt;br /&gt;&lt;b&gt;"ЖОПС"&lt;/b&gt;.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Удивился. Остановился. Присмотрелся. И оказалось, что...&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;...эту надпись я увидел в зеркальном отражении.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/zhops1.jpg" width="500" height="535" alt="24.44 КБ"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На самом деле это был просто заголовок "Куточок споживача". А в зеркале получилось:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/zhops2.jpg" width="600" height="389" alt="15.22 КБ"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот так, на автомате, работает бдительный мозговой редактор :)))</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:54166</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/54166.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=54166"/>
    <title>18 лет Независимости / 18 років Незалежності</title>
    <published>2009-08-24T12:18:47Z</published>
    <updated>2009-08-24T15:01:33Z</updated>
    <content type="html">Здається, це було мало не щойно.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А для когось у цей відрізок часу вклалося усе життя.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Там, де мені доводиться порівнювати минуле й сучасне, "до того" і "після того", де досі не вдається чітко відповісти собі самому, наскільки здійснилися сподівання 18-річної давності, – хтось бачить єдину свою нагальну даність і живе в ній.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ось що таке 18 років...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На згадку про події, річницю яких ми нині святкуємо – декілька зроблених принагідно фоток і характерні прокламації того часу.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Мітингуючі біля Верховної Ради:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/1991-Rada.jpg" width="750" height="505" alt="117.72 КБ"&gt;&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Біля Маріїнського палацу:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/1991-Mariinsky.jpg" width="480" height="700" alt="111.27 КБ"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Біля Республіканського стадіону:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/1990-stadion.jpg" width="445" height="700" alt="96.97 КБ"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На Майдані – якраз у дні проголошення Незалежності, безпосередньо перед демонтуванням монумента Жовтневої революції:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/1991-Majdan.jpg" width="750" height="502" alt="95.55 КБ"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;І, нарешті, прокламації-1991 (кликабельні). Знаменита листівка з даними про економічний потенціал України порівняно з розвинутими країнами Європи та передвиборча відозва майбутнього президента Леоніда Кравчука:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;a href="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/list-referendum1.jpg" target="_blank"&gt;&lt;img src="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/th_list-referendum1.jpg" width="266" height="400" border="0"&gt;&lt;/a&gt; &lt;a href="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/list-referendum2.jpg" target="_blank"&gt;&lt;img src="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/th_list-referendum2.jpg" width="265" height="400" border="0"&gt;&lt;/a&gt; &lt;a href="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/list-Kravchuk.jpg" target="_blank"&gt;&lt;img src="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/th_list-Kravchuk.jpg" width="270" height="379" border="0"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Отака лишилася документальна пам’ять. А тепер, як висловився свого часу автор останньої листівки, &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;b&gt;МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО&lt;/b&gt;.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:53699</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/53699.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=53699"/>
    <title>загадка про земной шарик :)</title>
    <published>2009-08-07T04:32:13Z</published>
    <updated>2009-08-13T06:39:01Z</updated>
    <content type="html">Давненько не морочил своих друзей и читателей загадками. Давайте попробуем сейчас разобраться с небольшим сюжетом.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;a target="_blank" href="http://www.radikal.ru"&gt;&lt;img src="http://s56.radikal.ru/i151/0908/cd/c24916a0f277.jpg"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На киевских улицах обнаружились здания, на фасадах которых можно увидеть весь шар земной!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;(правильные ответы получены, всем спасибо!)&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На одном из них наша планета показана кругленькой, в виде глобуса:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s47.radikal.ru/i118/0908/15/a94bbf24ec7e.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На втором - развернута типа в проекции Меркатора:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s57.radikal.ru/i158/0908/e2/bc7c8f718f17.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Есть ли желающие назвать адреса планеты Земля? ;^)</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:53428</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/53428.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=53428"/>
    <title>о Почтамте и его портале</title>
    <published>2009-08-02T20:43:33Z</published>
    <updated>2009-08-03T04:44:29Z</updated>
    <content type="html">Сегодняшняя грустная годовщина - 20-летие со дня обрушения входного портала киевского Почтамта – напомнила о некоторых подробностях истории здания на углу Крещатика и Майдана.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i004.radikal.ru/0908/dd/36d43f448c87.jpg"&gt; &lt;img src="http://i068.radikal.ru/0908/a4/303a910006e7.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Не стану сильно забираться в глубь веков, тем более, что это здесь не первый материал на тему центральной нашей площади. Собственно говоря, дома на этом месте появились не так уж и давно.&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Только в 1830-х годах срыли вал Старокиевской крепости в районе нынешнего Майдана. До тех пор место Почтамта, по сути, было частью крепостной эспланады. Известно, что некоторое время это место составляло собственность города, здесь даже стоял, согласно архивному документу, &lt;i&gt;"ветхий городской деревянный дом"&lt;/i&gt;. Но затем участок на застраивающемся Крещатике приобрел один из самых состоятельных киевлян – аптекарь-немец Иоганн Эйсман. В 1848 году архитектор Николай Самонов составил для него проект двухэтажного каменного доходного дома с магазинами в первом этаже. По тогдашнему обыкновению, оригинальные проекты каменных строений в империи подлежали утверждению самим царем Николаем Павловичем. В марте 1848 года &lt;i&gt;"Государь Император Высочайше повелеть соизволил представленный при сем фасад переделать, дав ему лучший вид"&lt;/i&gt;. Переделку (касавшуюся только оформления фасада) выполнили специалисты из Главного управления путей сообщений и публичных зданий, после чего в сентябре того же года царь одобрил проект. До конца 1840-х годов дом был уже готов.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i079.radikal.ru/0908/8b/b4e172b74e4f.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Фото 1870-х гг.&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Здесь этот дом позднеклассической стилистики по Крещатику, 20/1 занимает центральную часть кадра. В 1862 году Иоганна Эйсмана не стало; его потомки владели ценной недвижимостью вплоть до революции. В 1890-х годах здание было надстроено третьим этажом. Таким оно оставалось вплоть до сентября 1941 года.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот один из самых последних снимков, где еще можно его видеть (справа, с вывеской "Гастронома"):&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i075.radikal.ru/0908/07/dadd7ebbea0a.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На этом фото любопытствующие киевляне глазеют на немцев, 19 сентября вступивших в город. Но не пройдет и недели, как начнутся взрывы и пожары Крещатика. В числе других сгорит и бывший дом Эйсмана.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На послевоенном снимке его место уже освобождено от руин.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s19.radikal.ru/i192/0908/16/685d3489c61b.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Фото середины 1940-х гг.&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;От примыкавшего к нему со стороны площади корпуса бывшей гостиницы "Россия" еще оставались стены, но вскоре и их разобрали.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Тем временем активно велось проектирование нового Крещатика. Авторы конкурсных проектов, естественно, придавали большое значение объекту на углу главной улицы и главной площади. Вот каким его видел, к примеру, тогдашний президент Академии архитектуры УССР Владимир Заболотный:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s40.radikal.ru/i090/0908/25/e8507a1e4d0d.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;(Смотрим со стороны Укоопспилки).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но победила, как известно, другая концепция. В рамках этой концепции был разработан проект здания Почтамта (точнее, Главпочтамта; известен также как Дом связи, поскольку в нем были предусмотрены и помещения Министерства связи УССР).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ведущим проектировщиком Почтамта стал известный киевский архитектор Борис Приймак.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s56.radikal.ru/i154/0908/4e/7f8c6f29a2f9.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Б.И.Приймак&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В проектировании участвовали также В.Ладный, Г.Слуцкий, З.Хлебникова.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Любопытно отметить, что тот самый двухярусный портал, который 20 лет назад постигла катастрофа, первоначально не должен был появиться. На проекте мы видим обычный, одноярусный портик.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s42.radikal.ru/i097/0908/d6/9ed009a73f58.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но по ходу строительства главный вход сделали более грандиозным, более монументальным. Подобные двухъярусные решения в те же годы применяли и в других строениях - на Крещатике по обе стороны метро "Крещатик", на Красноармейской, 48.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Возведение Дома связи длилось с 1952 по 1957 год.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i032.radikal.ru/0908/0f/337c0f4b64ed.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Фото 1950-х гг.&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Несмотря на развернувшуюся в те годы борьбу с "архитектурными излишествами", его облик практически не понес утрат. Более того, решение Почтамта и всей прилегающей части Крещатика оказалось настолько убедительным и эффектным, что изображения этого места сразу же были растиражированы. На фотоснимках, в открытках...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s60.radikal.ru/i169/0908/24/bfe4142eab6c.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Открытка 1959 г.&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;...и даже на почтовых марках.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s51.radikal.ru/i131/0908/64/7784a0517c2c.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Марка СССР 1958 г.&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;С тех пор это здание стало одним из самых посещаемых. Тысячи людей ежедневно обращались сюда за почтовыми услугами, пользовались переговорными пунктами, филателисты покупали новейшие марочки или ставили спецгашения...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Облик Почтамта не менялся и в последующие десятилетия.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s51.radikal.ru/i132/0908/27/a9a51fed85ae.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Открытка 1960-х гг.&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но... порой раздавались тревожные звоночки. Об одном из них я сейчас нашел запись у себя в дневнике за 17 июля 1985 года:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;&lt;b&gt;Выйдя вечером на Крещатик, я увидел толпу у Почтамта. Женщина на носилках, накрытая простыней - из-под простыни рука наманикюренная. Струя воды из автомата газировки, рядом струя крови. Валяются обломки камней. Оказывается: от карниза отвалился кусок лепнины. Насмерть. Ничего себе – дом-убийца.&lt;/b&gt;&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вдоль фасадов крещатицких домов протянули защитные сетки. Однако 2 августа 1989 года они уже ничем не могли помочь...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s47.radikal.ru/i116/0908/1c/40c154ba16f5.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Спасательные работы у Почтамта. Фото Ефрема Лукацкого (из альбома "Ukrainian Pictures")&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;О том, как, начиная с левого пилона, заваливался портик, оборвав 11 жизней, уже многое написано (в сети легко нагуглить публикации об этом). Много переговорено и о возможных причинах обрушения. Вроде бы до сих пор нет единого мнения: кто-то кивает на смещение почвы из-за подземного комплекса под площадью, кто-то указывает на непродуманные ремонтные работы с отбиванием облицовочных плит... Были даже в ходу байки о "диверсии" пленных немцев, якобы сознательно построивших портал Дома связи непрочным (какие там пленные немцы в середине 1950-х годов, когда возводили эти пилоны?!).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Пока велись разговоры, Почтамт стоял без портика. На снимке, который я сделал больше года спустя, восстановительные работы еще не начинались:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i017.radikal.ru/0908/10/8496e61d894e.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Фото октября 1990 г.&lt;/i&gt;     &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Пространство перед входом в Почтамт обнесено забором. А на площади (тогда еще Октябрьской революции) бурлит студенческая голодовка!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;По горячим следам трагедии власти бросились проверять другие подобные сооружения. Они тоже не внушали доверия. Двухъярусный портал на Красноармейской со временем отремонтировали. А на Крещатике, слева от метро, попросту разобрали. Так здесь и осталось голое место:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i005.radikal.ru/0908/77/5f59809c9a06.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Что же касается самого Почтамта, то его прежний вход в конце концов восстановили. Помню, как каждый пилон "нанизали" на толстую металлическую трубу с мощнейшим основанием. Такое впечатление, что теперь этот портик будет стоять железно, даже если все остальное здание развалится... &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;К середине 1990-х годов все было готово. Вскоре перед возрожденным порталом появился новый обитатель – архангел Михаил в качестве точки отсчета расстояний от города.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s49.radikal.ru/i125/0908/00/8c47be44a925.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Открытка 1996 г.&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Недолго ему довелось тут красоваться. Лет через пять крылатый покровитель Киева, как известно, улетел в Донецк. Вместо него на колонну взгромоздили глобус с почтовыми голубями. Зато Почтамт стоит нерушимо.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Правда, различие с обликом здания до обрушения все же имеется.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Во-первых, на эмблеме в веночке, помещенной над карнизом, не стали восстанавливать советскую символику – серп и молот. Оставили только едва заметное солнышко:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s44.radikal.ru/i103/0908/65/1f627cbf93e2.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А во-вторых, из каких-то перестраховочных (или экономических?) соображений весь фасад Почтамта "обстригли".&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот открытка 1987 года:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i002.radikal.ru/0908/63/c6b2088e6b76.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Как видим, и со стороны Крещатика, и со стороны площади поверх карниза здания проходит внушительный парапет.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но при восстановлении портала его убрали и заменили примитивной металлической оградкой. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s59.radikal.ru/i165/0908/34/0d1605452370.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Так что аттик с эмблемой, служивший раньше центральным звеном парапета, теперь сиротливо торчит над порталом... И выглядит одно из приметнейших зданий столицы каким-то "обгрызенным", недоделанным. Жаль.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:53225</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/53225.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=53225"/>
    <title>По поводу акций против строительства в исторических кварталах</title>
    <published>2009-07-30T17:57:31Z</published>
    <updated>2009-07-31T07:41:25Z</updated>
    <content type="html">В последнее время эта тема у многих на слуху. Недавние события на улице Гончара, 17–23 – очевидный пример. Правда, заинтересованные лица пытаются свести стычку на Гончара к банальному рейдерству, доказывают исключительно заказной характер акций на стройплощадках. При этом говорят о денежных интересах депутата Куликова, засветившегося в скандале. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Да, строительство – это бизнес, это деньги, а на деньги у нас, как мухи, слетаются политики. Но даже если со скандальными стройками связан «белый» или «черный» пиар депутатов, – это не должно заслонять смысла проблемы. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s47.radikal.ru/i117/0907/bd/33608ae08b67.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Стройплощадка на Гончара: после поломки забора&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В "Газете по-киевски" &lt;a href="http://mycityua.com/articles/country/2009/07/30/103210.html"&gt;опубликована статья об этом&lt;/a&gt;. Выкладываю ее также у себя, но &lt;font color="red"&gt;&lt;b&gt;с полным текстом приложений к распоряжению КГГА №979 от 17.05.2002 г.&lt;/b&gt;&lt;/font&gt; Изучайте и сравнивайте с действительностью!&lt;br /&gt;(P.S. К распоряжению были приложены также графические схемы указанных зон, но ввести их сюда покамест затруднительно).&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;font color="navy"&gt;&lt;i&gt;&lt;font size="+2"&gt;&lt;b&gt;СТРОЙ, ГДЕ ХОЧЕШЬ. УПЛАЧЕНО&lt;/b&gt;&lt;/font&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;font size="+1"&gt;Чиновники согласуют проекты, противоречащие действующим нормам, – и тем самым открывают шлюзы массового протеста&lt;/font&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ширится число строительных объектов, с которыми связаны шумные акции гражданского сопротивления. Не так давно была «заторможена» новостройка на Пейзажной аллее. Стычки протестующих с охранниками происходили на Шелковичной в тылу Центральной больницы, на Ивана Мазепы, 11-а  и т.д. Что стоит за этими событиями?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;b&gt;Под контролем общественности&lt;/b&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;...Буквально на днях незаметно миновала одна юбилейная дата. Тридцать лет назад, 16 июля 1979 года, впервые был принят комплексный документ, регулирующий застройку старой части города. Среди специалистов он был хорошо известен как «920-е решение». Именно под № 920 горисполком столицы УССР выпустил документ под названием «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури в м. Києві». &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В чем состояла важная новизна этого решения? Раньше под охраной пребывали отдельные, взятые на учет, сооружения. Лишь наиболее значительные комплексы, вроде Лавры, считались заповедными зонами. Теперь же, в дополнение к заповедникам, в городе были выделены обширные пространства, подлежащие контролю. Основные исторические территории Верхнего города, Липок, Печерска, Подола, Нового Строения стали архитектурными охранными зонами, к ним примыкали зоны регулирования первой, второй, третьей категории, зона охраняемого ландшафта. Границы каждой зоны были четко расписаны. Фактически на всем пространстве от Телички до Куреневки застройка в той или иной степени подлежала регулированию на основании обстоятельного регламента.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Важнейшая роль в этом деле была отведена общественности. Ни одно строительство в исторических зонах не могло проводиться без согласования проекта с городской организацией Общества охраны памятников. Причем, к примеру, для зон регулирования застройки визу Общества надлежало получить до выхода на градостроительный совет. А для архитектурных охранных зон – еще до отвода земельного участка!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Конечно, в тогдашней системе Общество охраны памятников имело вес поболее, нежели сейчас. За счет «добровольно-принудительных» членских взносов оно располагало изрядными средствами. В то же время городская организация Общества объединяла ведущие научные и творческие силы, ратовавшие за сохранение киевской старины, – известнейших историков, археологов, искусствоведов, архитекторов, инженеров, реставраторов... И в дальнейшем при помощи 920-го решения они многого добивались, отводя дамоклов меч необдуманного строительства от исторических улиц и площадей.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;b&gt;Заповедник? Ну и что? Зато доход какой!&lt;/b&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Казалось бы, в столице независимой Украины станут еще более тщательно сохранять наследие прошлого. Однако чем дальше, тем больше погоду в этом деле начал делать бизнес. Приманкой для застройщиков стали громадные прибыли с новостроек. Расценки на квадратные метры в исторических кварталах Киева были особенно высоки. А ограничительные правила мешали любителям наживы. &lt;br /&gt;   &lt;br /&gt;Вместе с тем, власти продолжали провозглашать декларации о защите исторических ценностей. Просто так взять и отменить 920-е решение казалось не вполне удобным. Поэтому его... откорректировали. Нашелся подходящий повод: изменение названий многих улиц, по которым проходили границы охранных зон. В новом распоряжении КГГА – № 979 за 2002 год – зоны эти, по сути, сохранили прежний статус, число заповедников даже возросло. Зато по сравнению с 920-м решением изменился порядок согласования. Право визировать проекты оставили за чиновниками из управления охраны памятников при горадминистрации. А Общество охраны памятников (давно утратившее свои немалые доходы и, соответственно, влияние) может теперь разве что пообсуждать замыслы градостроителей...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;После того, как решение судьбы наших реликвий переместилось с общественной трибуны в казенные кабинеты, судьба эта стала плачевной. Вроде бы на словах чиновники-охранители ведут за бюджетные средства кипучую работу, составляют списки и паспорта охраняемых объектов, готовят публикацию за публикацией... Это ведомство любит также козырять разнообразными «воссозданиями» (в которых, к слову, крутятся немалые денежки). Но при этом всякий видит невооруженным взглядом, как в охраняемых зонах исчезают памятники старины, а новостройки непоправимо искажают ландшафт.&lt;i&gt;&lt;/font&gt;  &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s55.radikal.ru/i148/0907/2d/3f762eda0314.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Строят на Мазепы, 11-а (прошлогоднее фото)&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;font color="navy"&gt;&lt;i&gt;&lt;b&gt;За большие деньги – любой каприз&lt;/b&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;По сути, делается буквально все для того, чтобы обладатель больших денег мог выполнить любой свой каприз, невзирая ни на какие охранительные требования. Строитель небоскреба за соответствующую мзду может даже заручиться официальным документом (так называемым «обоснованием»), что этот самый небоскреб не представляет никакой опасности для исторической среды.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В последнее время, когда параллельно действуют Государственная служба охраны культурного наследия при Минкульте (руководитель Николай Кучерук) и Главное управление охраны культурного наследия при КГГА (руководитель Руслан Кухаренко), у чиновников есть прекрасная возможность для маневра. Один начальник кивает на другого, концов не найдешь. А памятники гибнут! &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;К примеру, прошлым летом «Газета...» писала о том, как застройщики беззаконно смахнули с лица земли старинное здание гимназии по улице Резницкой, в которой училась великая актриса Алла Тарасова. Понесли ли наказание виновные? Смешной вопрос! И теперь на Печерске расчищено место для очередного небоскреба...&lt;i&gt;&lt;/font&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s41.radikal.ru/i092/0907/bc/357a29aea945.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Разрушенный дом-памятник на Резницкой&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;font color="navy"&gt;&lt;i&gt;&lt;b&gt;«Суд Линча» – против беззакония&lt;/b&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Так же, как и в деле защиты рядовых граждан от «мажоров» за рулем, толстосумы и чиновники фактически вступили в сговор против нас с вами. Первые для своего удовольствия готовы нарушать любые правила – вторые находят средства избавить нарушителей от ответственности.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Когда заходит речь о безнаказанном разбое «беспредельщиков» в иномарках на городских улицах, люди видят, что справедливости у официальных властей здесь не добьешься. Чем дальше, тем громче звучат разговоры о «суде Линча» над зарвавшимися нарушителями. Конечно, нормальному человеку странно об этом слышать. Однако число пострадавших от произвола растет, а терпение общества не беспредельно.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;И можно сказать, что в области защиты исторической среды нашей столицы это терпение уже лопается. Сотни, тысячи киевлян не в силах больше спокойно смотреть, как кто-то наживается на искажении облика города. Пускай заказчики кричат о законности своих прав, потрясают бумагами с печатями, – достаточно ознакомиться с нормами строительства в охранных зонах, чтобы убедиться в лукавстве чиновников, которые эти бумаги подписывают! &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Так что иным дельцам стоило бы призадуматься. Надо ли нарываться на массовое сопротивление общественности – или же стоит умерить свои аппетиты, строго придерживаясь законных нормативов?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Михаил КАЛЬНИЦКИЙ. &lt;br /&gt;Газета по-киевски, 30.07.2009 г.&lt;i&gt;&lt;/font&gt; &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;font color="red"&gt;&lt;b&gt;Додатки до Розпорядження КМДА № 979 від 17.05.2002 р.&lt;/b&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;font size="+1"&gt;&lt;b&gt;Межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури на території м.Києва.&lt;/b&gt;&lt;/font&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;1. Заповідники&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;1.1. Архітектурні заповідники &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;1.1.1. Комплекс пам’яток архітектури Старо-Печерської фортеці і Києво-Печерської лаври в межах оборонних споруд (вали, бастіони, флеші).&lt;br /&gt;1.1.2. Комплекс пам’яток архітектури Видубецького монастиря.&lt;br /&gt;1.1.3. Комплекс пам’яток архітектури Софійського монастиря (включаючи частину території Національного заповідника «Софія Київська») в межах пл.Софйська, вул.Володимирська, пров.Георгіївський, вул.Стрілецька, пров.Рильський.&lt;br /&gt;1.1.4. Город Володимира в межах: схили Старокиївської гори до підніжжя пл. Михайлівської, вул.Велика Житомирська.&lt;br /&gt;1.1.5. Контрактова площа на Подолі в межах червоних ліній.&lt;br /&gt;1.1.6. Комплекс пам’яток архітектури вул.Покровської в межах: вул.Андріївська, схили Старокиївської гори, Андріївський узвіз, Контрактова площа, вул.Петра Сагайдачного. &lt;br /&gt;1.1.7. Комплекс пам’яток архітектури Фролівського монастиря в межах: вул.Фролівська, вул.Притисько-Микільська, пл.Притисько-Микільської церкви, вул.Хорива, схили Замкової гори.&lt;br /&gt;1.1.8. Комплекс пам’яток архітектури колишніх Київського братства і Києво-Могилянської академії в межах: вул.Григорія Сковороди, вул.Волоська, вул.Іллінська, Контрактова площа.&lt;br /&gt;1.1.9. Комплекс пам’яток архітектури – Київської бурси, Іллінської церкви та церкви Миколи Набережного в межах: вул.Григорія Сковороди, вул.Набережно-Хрещатицька, вул.Іллінська, вул.Почайнинська.&lt;br /&gt;1.1.10. Комплекс пам’яток архітектури Кирилівського монастиря в межах: вул.Врубелівський узвіз, вул. Олени Теліги, схили гори.&lt;br /&gt;1.1.11. Комплекс пам’яток архітектури – будинку Верховної Ради України, Маріїнського палацу в межах їх територій і площі перед ним.&lt;br /&gt;1.1.12. Комплекс пам’яток архітектури монастиря в межах її існуючої території в Китаєві.&lt;br /&gt;1.1.13. Комплекс пам’яток архітектури з природним ландшафтом Михайлівської гори.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;1.2. Археологічні заповідники&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;1.2.1. Територія парку-музею «Стародавній Київ» в межах: Андріївський узвіз, Замкова гора, гора Дитинка, урочище Гончари та Кожум’яки. вул.Велика Житомирська, вул.Смирнова-Ласточкіна.&lt;br /&gt;1.2.2. Михайлівська гора в межах: вул.Трьохсвятительська, пл.Михайлівська, підніжжя схилів гори.&lt;br /&gt;1.2.3. Гора Щекавиця в межах: вул.Верхній Вал та вул.Нижній Вал, вул.Мирна, вул.Нижньоюрківська, вул.Фрунзе (проектна траса).&lt;br /&gt;1.2.4. Район Видубицького монастиря і Звіринецьких печер.&lt;br /&gt;1.2.5. Пам’ятки археології в межах урочища Церковщини.&lt;br /&gt;1.2.6. Китаєво в межах городища і трьох курганних груп.&lt;br /&gt;1.2.7. Пирогівське городище в межах укріплень та посаду.&lt;br /&gt;1.2.8. Хотівське городище в межах укріплень скіфського часу.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;1.3. Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ»&lt;br /&gt;(Постанова Ради Міністрів Української РСР від 18.05.1987 р. №183)&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;1.3.1. Комплекси пам’яток історії та культури в межах історичного центру міста з історичним природним ландшафтом: пл.Поштова (без її включення), лінія фунікулера (без його включення), пл.Михайлівська, вул.Велика Житомирська (з включенням забудови обох сторін), пров.Киянівський (з включенням забудови обох сторін), вул. Смирнова-Ласточкіна, вул.Верхній Вал, вул.Набережно-Хрещатицька, Поштова площа.&lt;br /&gt;1.3.2. Комплекс пам’яток архітектури Покровського монастиря в межах історичної території.&lt;br /&gt;1.3.3. Пам’ятники Володимира та Магдебурзького права.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;2. Охоронні зони&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;2.1. Архітектурні охоронні зони&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;2.1.1. Город Ярослава в межах: вул.Костьольна, майдан Незалежності, вул.Бориса Грінченка, вул.Прорізна, вул.Ярославів Вал (зовнішні схили), Львівська площа, схили Старокиївської гори.&lt;br /&gt;2.1.2. Район Подолу в межах: Поштова площа, схили Старокиївської гори, схили Замкової гори, вул.Верхній Вал, вул.Нижній Вал, вул.Набережно-Хрещатицька.&lt;br /&gt;2.1.3. Територія комплексу Ново-Печерської фортеці (площа Героїв Арсеналу) територія Васильківського укріплення, територія Госпітального укріплення.&lt;br /&gt;2.1.4. Феофанія.&lt;br /&gt;2.1.5. Вул.Володимирська від вул.Толстого до вул.Прорізної.&lt;br /&gt;2.1.6. Вул.Хрещатик в межах від Бессарабської пл. до Європейської пл.&lt;br /&gt;2.1.7. Верхнє плато Липки в межах: вул.Грушевського, Кловський узвіз, вул.Кловська, вул.Академіка Богомольця, пров.Івана Козловського, вул.Кругло-Університетська, вул.Банкова, ділянка Міжнародного центру культури та мистецтва.&lt;br /&gt;2.1.8. Вул.Січневого повстання і територія Національного музею Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;2.2.Археологічні охоронні зони.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;2.2.1. Поштова площа, Володимирський узвіз, вул.Трьохсвятительська, вул.Костьольна, майдан Незалежності, вул.Бориса Грінченка, вул.Прорізна, вул.Ярославів Вал, Львівська площа, вул.Воровського, вул.Обсерваторна, вул.Кудрявська, вул.Смирнова-Ласточкіна, вул.Верхній Вал і вул.Нижній Вал, вул.Фрунзе, вул.Нижньоюрківська, схили гір до Кирилівських висот, Врубелівський узвіз, вул.Олени Теліги, вул.Фрунзе, вул.Оленівська, вул.Набережно-Лугова, вул.Набережно-Хрещатицька.&lt;br /&gt;2.2.2. Територія колишнього Микільського монастиря в межах: Дніпровський узвіз, вул.Січневого повстання, Київський Яр, Паркова алея.&lt;br /&gt;2.2.3. Кловський монастир в межах: вул.Пилипа Орлика, вул.Академіка Богомольця, вул.Шовковична.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;3. Зони регулювання забудови&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;3.1 Зони регулювання першої категорії&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;3.1.1. Кудрявський узвіз, вул.Обсерваторна, пров.Чеховський, вул.Михайла Коцюбинського, бульв.Тараса Шевченка, вул.Комінтерну, вул.Вєтрова. вул.Толстого, вул.Саксаганського, вул.Шота Руставелі. вул.Рогнідинська, вул.Еспланадна, бульвар Лесі Українки, госпітальні оборонні споруди, вали Ново-Печерської фортеці, бульв.Лесі Українки, бульвар Дружби народів, Старонаводницька балка, вул.Старонаводницька, вул.Лейпцизька, вул.Еспланадна, вул.Січневого повстання, вул.Михайла Грушевського, Кловський Яр, вул.Кловська, вул.Академіка Богомольця, пров.Івана Козловського, вул.Круглоуніверситетська, вул.Банкова, вул. Інститутська, вул.Ольгинська, вул.Архітектора Городецького. вул.Хрещатик, вул.Прорізна, вул.Ярославів Вал, Львівська площа, вул.Артема, вул.Смирнова-Ласточкіна, вул.Глибочицька.&lt;br /&gt;3.1.2. Вул.Волоська, вул.Ярославська, вул.Межигірська, вул.Щекавицька, вул.Костянтинівська, вул.Введенська, схили гори Щекавиці, вул.Верхній Вал і вул.Нижній Вал.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;3.2. Зони регулювання другої категорії&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;3.2.1. Вул.Миколи Пимоненка, вул.Артема, вул.Гоголівська, вул.Воровського, пл.Перемоги, вул.Жилянська, вул.Короленківська, вул.Івана Федорова, вул.А.Барбюса, вул.П.Лумумби, бульв.Дружби Народів, вул.Кіквідзе, вул.Професора Підвисоцького, схили монументу війни 1914 року, вул.Сергія Струтинського, бульв.Дружби народів, бульв.Лесі Українки, оборонні вали Ново-Печерської фортеці, госпітальні укріплення, бульв.Лесі Українки, вул.Еспланадна, вул.Рогнідинська, вул.Шота Руставелі, вул.Саксаганського, вул.Толстого, вул.Вєтрова, вул.Комінтерну, бульв.Тараса Шевченка, вул.Михайла Коцюбинського, пров.Чеховський, вул.Обсерваторна, Кудрявський узвіз, вул.Глибочицька.&lt;br /&gt;3.2.2. Вул.Оленівська, вул.Набережно-Лугова, вул.Набережно-Хрещатицька, вул.Верхній Вал і вул.Нижній Вал, вул.Волоська, вул.Ярославська, вул.Межигірська, вул.Щекавицька, вул.Костянтинівська, вул.Введенська, схили гори Щекавиці.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;3.3. Зони регулювання третьої категорії.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;3.3.1 Вул.Мельникова, вул.Артема, вул.В.Чорновола, Повітрофлотський проспект, вул.Ползунова, пл.Петра Кривоноса, вул.Краснодонська, пров.Івана Неходи, вул.Докучаєвська, вул.Степана Разіна, вул.Миколи Грінченка, р.Либідь, Наддніпрянське шосе, район Телички, р.Дніпро до Залізничного мосту, вул.Тімірязєвська, схили монументу війни 1914 року, вул.Професора Підвисоцького, вул.Кіквідзе. бульв.Дружби народів, вул.П.Лумумби, вул.А.Барбюса, вул.Івана Федорова, вул.Короленківська, вул.Жилянська, пл.Перемоги, вул.Воровського, вул.Гоголівська, вул.Артема, вул.Миколи Пимоненка, вул.Соляна, вул.Отто Шмідта, вул.Татарська, вул.Нагірна, вул.Пугачова, територія обласної лікарні.&lt;br /&gt;3.3.2. Проспект Червоних козаків, залізниця до вул.Електриків (Рибальський півострів), вул.Набережно-Хрещатицька, вул.Набережно-Лугова, вул.Оленівська, вул. Фрунзе, вул. Олени Теліги, вул. Рилєєва.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;3.4. Зони охоронюваного ландшафту&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;3.4.1. Жуків острів і прибережна смуга до південної межі правого берега міста.&lt;br /&gt;3.4.2. Район селища Вільний, схили гори в районі Пирогова, вул.Червонопрапорна, вул.Китаївська, район Музею народної архітектури та побуту України.&lt;br /&gt;3.4.3. Район Саперної Слобідки в межах: Корчуватського цегляного заводу, вул.Панорамна, вул.Лисогірська, схили Лисої гори, Стратегічне шосе, р.Либідь, Наддніпрянське шосе.&lt;br /&gt;3.4.4. Район Байкового кладовища в межах: вул.Кіровоградська, вул.Волзька, вул.Байкова, вул.Монтажників, вул.Медвинська, вул.Нечуя-Левицького, вул.Спокійна, узвіз Протасів Яр, вул.Миколи Грінченка.&lt;br /&gt;3.4.5. Правий берег Дніпра від Поштової площі до Залізничного мосту по залізниці, вул.Алексієнка, вул.Тімірязєвська (Ботанічний сад), вул.Сергія Струтинського, бульв.Дружби народів, Звіринецька гора, Наводницька балка навколо Старо-Печерської фортеці, вул.Січневого повстання, вул.Михайла Грушевського, пл.Європейська, вул.Трьохсвятительська, схили Старокиївської гори, Андріївський узвіз, вул.Глибочицька, вул.Соляна, вул.Отто Шмідта, вул.Нагірна, вул.Мельникова, вул.Олени Теліги, вул.Фрунзе, підніжжя гори Щекавиці, гора Кисилівка, Боричів узвіз. &lt;br /&gt;3.4.6. Ріка Дніпро з островами і прибережною смугою намиву в районі Оболоні і смугою лівого берегу: вздовж водоводу Деснянського водопроводу, західна межа с.Троєщина, затока р.Деснянки, південно-західні межі Русанівських садів і Микільської слобідки, Русанівська набережна. Березняківська набережна, затока Берковщина, с.Осокорки, оз.Підвірки. колективні сади, південні межі міста.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;font size="+1"&gt;&lt;b&gt;Статус історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури на території м.Києва&lt;/b&gt;&lt;/font&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;1. Статус заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури на території м.Києва визначається відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про музеї та музейну справу», Закону України «Про архітектурну діяльність», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», Земельного кодексу України.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;2. Статус заповідників Національного значення встановлюється відповідно до законодавства України.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;3. Залежно від характеру історичного середовища на історико-культурні заповідники і зони охорони пам’яток історії та культури на території м.Києва поширюється принцип реставрації, реабілітації та режим регенерації з обмеженим перетворенням історичного середовища.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;4. Для історико-культурних заповідників, зон охорони пам’яток історії та культури необхідно передбачати збереження історичного планування і забудови, історичного середовища і ландшафту, виведення промислових підприємств, майстерень, складів та інших дисгармонуючих споруд, які наносять фізичну, естетичну та екологічну шкоду.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;5. Охорона ансамблів і комплексів пам’яток історії та культури, визначених згідно з законодавством заповідниками (історико-культурними, архітектурно-історичними, історико-архітектурними, архітектурними та археологічними, історико-меморіальними тощо) здійснюється згідно з чинним законодавством з такими обов’язковими умовами:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;5.1. На території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов’язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам’яток історії та культури.&lt;br /&gt;5.2. Всі будівельні, реставраційні, земляні та інші роботи у межах історико-культурних заповідників здійснюються відповідно до чинного законодавства на основі проекту, в кожному конкретному випадку погодженому з управлінням охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища та Головним управлінням містобудування і архітектури (крім пам’яток історії та культури) та обговореному за участю громадськості, в тому числі Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;6. У межах охоронних зон, зон регулювання забудови та зон охоронюваного природного ландшафту відповідно до законодавства забороняється проведення земляних, будівельних робіт без дозволу управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;7. При створенні об’єктів архітектури:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;7.1. Поряд із пам’ятками історії та культури при проектуванні зберігається історична планувальна структура, цінний природний ландшафт, видові точки і зони, звідки розкриваються види на пам’ятки та їх комплекси.&lt;br /&gt;7.2. Передбачати спадкоємність в архітектурно-містобудівному розвитку населеного місця, враховувати особливості історичного середовища (комплекс планування, яке склалося, і відповідної йому забудови, яке характеризується специфічними для конкретного місця і етапів його розвитку співвідношенням об’ємів архітектурних споруд і. відкритих просторів, умовами зорового сприйняття пам’яток та їх комплексів, зв’язками з природним ландшафтом).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;8. Проекти планування в межах зон охорони можуть виконуватись тільки на підставі відповідної містобудівної документації, передпроектних досліджень, на основі яких складаються історико-архітектурні опорні плани.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;9. В архітектурних охоронних зонах зберігається стара планувальна структура та історична забудова. Дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд за індивідуальними проектами, що регламентуються по висоті з врахуванням архітектурної та масштабної ув'язки з існуючою забудовою і загальним силуетом міста.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;10. В межах історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури на території м. Києва:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;10.1. Вихідні дані на проектування об’єктів архітектури та передпроектні роботи проводяться на підставі затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудови, а також відповідних рішень Київської міської ради та розпоряджень Київської міської державної адміністрації.&lt;br /&gt;10.2. Архітектурно-планувальне завдання надається Головним управлінням містобудування і архітектури на проектування об’єктів архітектури (будинків і споруд житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплексів, об’єктів благоустрою, садово-паркової та ландшафтної архітектури, монументального і монументально-декоративного мистецтва) для нового будівництва, розширення реконструкції, реставрації (крім пам’яток історії та культури), капітального ремонту (далі – будівництво). В межах зон регулювання забудови архітектурно-планувальне завдання надається за умови погодження з управлінням охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища. Архітектурно-планувальне завдання в межах зон охорони включає вимоги і умови щодо охорони пам’яток історії та культури, історичного середовища. Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт та пристосування пам’яток здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».&lt;br /&gt;10.3. Вимоги та умови до архітектурно-планувального завдання щодо архітектурних та інженерних рішень об’єкта архітектури, його внутрішнього оздоблення, інші умови і вимоги, що випливають з положень актів законодавства, державних стандартів, норм і правил, затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудови м.Києва. зумовлені необхідністю збереження характеру існуючої забудови, довкілля і охорони пам’яток історії та культури розробляються управлінням охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища.&lt;br /&gt;10.4. Для створення об’єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає здійснення у необхідних випадках передпроектних робіт. У разі, коли намічено здійснити реконструкцію, реставрацію, розширення, капітальний ремонт об’єкта архітектури, відомості про історико-культурну та архітектурну цінність об’єкта надаються управлінням охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища. &lt;br /&gt;10.5. При перебудові історичних кварталів, в межах зон регулювання забудови враховується історико-архітектурна і містобудівна цінність кожного будинку і споруди.&lt;br /&gt;10.6. Проекти об’єктів архітектури в межах зон  регулювання забудови, до розгляду їх на Містобудівній раді при головному архітекторі м.Києва, розглядаються на Міській пам’яткоохоронній науково-методичній раді за умови розгляду цих питань Консультативною радою управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища за участю Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.&lt;br /&gt;10.7. В історико-культурних заповідниках і зонах охорони пам’яток історії та культури до початку робіт повинні бути проведені археологічні дослідження. На цих територіях забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища і без погодження з Інститутом археології Національної академії наук України.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;11. Виключно на конкурсній основі здійснюється розробка проектів об’єктів архітектури, реалізація яких має суттєвий вплив на розвиток і формування забудови м.Києва, а також об’єктів, які розміщуються в зонах охорони пам’яток історії та культури або можуть негативно впливати на території і об’єкти природно-заповідного фонду.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;12. В межах зон регулювання забудови повинен бути врахований композиційний характер традиційного історичного середовища. Збереження планувально-просторової композиції, візуальних зв’язків, співмасштабне нове будівництво. В зонах регулювання забудови допускається нове будівництво із збереженням основних прийомів, характерних для історичної забудови традиційного історичного середовища пам’яток: регламентація висоти. розміру, будівельних матеріалів і оздоблення фасадів будинків чи споруд, їх пластика, кольорове вирішення, характер покрівель та інше архітектурно-художнє вирішення; благоустрій та озеленення території.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;13. В зонах охоронюваного природного ландшафту не дозволяється будь-яке будівництво, що негативно впливає на характер ландшафту. Передбачається збереження і регулювання рослинності, заходи щодо зміцнення берегових територій, схилів ярів, знесення дисгармонуючих будинків і споруд, що спотворюють історичний ландшафт. Проектування та будівництво нових житлових районів, промислових та інших об’єктів обмежується.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;14. Історико-культурні заповідники і охоронні зони пам’яток історії та культури належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державного земельного кадастру, проектів землеустрою та іншої землевпорядної документації.&lt;/font&gt;&lt;/i&gt;&lt;/i&gt;&lt;/i&gt;&lt;/i&gt;&lt;/i&gt;&lt;/i&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:52800</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/52800.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=52800"/>
    <title>Киевские сцены Василия Шукшина</title>
    <published>2009-07-25T10:07:18Z</published>
    <updated>2009-07-25T13:05:45Z</updated>
    <content type="html">К 80-летию со дня рождения.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s07.radikal.ru/i180/0907/b8/a22c1216b2c6.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Сегодня, очевидно, о замечательном русском писателе, актере, режиссере Василии Макаровиче Шукшине по случаю юбилея много скажут и напишут. Родился он на Алтае, умер во время киносъемок на Дону, жил и похоронен в Москве. Но в его жизни были встречи с Киевом. Об этом хотелось бы рассказать.&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Самые любопытные киевские подробности о Шукшине оставил нам в своих воспоминаниях Виктор Платонович Некрасов. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s04.radikal.ru/i177/0907/25/1a7c60dd896a.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Виктор Некрасов&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот наиболее ранний эпизод. Судя по содержанию отрывка – октябрь 1958 года.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;font color="navy"&gt;&lt;i&gt;Знал я его молодым, когда ему не было и тридцати. Все было впереди...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Марлен Хуциев закончил свой второй фильм «Два Федора» и привез его сдавать в Киев (снят он был на Одесской студии) в Министерство или, может, это тогда называлось Комитет по делам кинематографии. Нужна была помощь, и я был приглашен (тогда я еще что-то значил) эту помощь оказать.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А через несколько дней Марлен праздновал свой день рождения. В гостинице «Украина», где жили он сам, оператор и директор картины, актеры же размещались в «Театральной», возле оперного театра.&lt;/i&gt;&lt;/font&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s14.radikal.ru/i187/0907/55/bb9c595abd82.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Гостиница «Украина». Фото 1960-х гг.&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;font color="navy"&gt;&lt;i&gt;Выпито было прилично, картину приняли с минимальными потерями (мрачность, иными словами достоверность, атмосферы удалось отстоять, и на вопрос «А почему дети без пионерских галстуков?» тоже что-то ответили), все были веселы, поздравляли именинника, потешались над кинематографическим начальством, наливали еще по одной, а так как в номере нечем уже было дышать, выходили на лестницу покурить. Там-то, на лестнице, я и столкнулся с Васей, молодым статным парнем в гимнастерке и сапогах. Был он, скажем так, чуть более чем навеселе. А потому разговорчив.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Не помню уже, о чем мы говорили (я тоже кое-что принял), помню только, что стояли мы долго, потом опять выпили, опять вышли на лестницу. Поразила меня тогда в нем какая-то напористость, бьющая через край, и в то же время какая-то застенчивая искренность. Он и по фильму мне понравился (смотрел я дважды), замкнутый, грубоватый и трогательный, неразговорчивый, а тут вдруг разговорился. Что-то его мучило и в то же время радовало, и чего-то ему не хватало, и чего-то не находил. Курил сигарету за сигаретой, сплевывал поминутно табак, и глаза вдруг начинали сиять, ходили желваки... Потом опять пили...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Кончилось все тем, что мне пришлось на такси отвезти его в «Театральную» и на собственном горбу вволакивать его на четвертый этаж. Было это мне нелегко. «Тяжелый товарищ», — острил я потом, наутро, когда Марлен спросил, ну как мне понравился в жизни его Вася. Сам Вася был угрюм, смущен, не смотрел в глаза и вообще оказался человеком на редкость неразговорчивым. &lt;/i&gt;&lt;/font&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i039.radikal.ru/0907/86/ada80b82f774.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Гостиница «Театральная». Фото 1960-х гг.&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;font color="navy"&gt;&lt;i&gt;Эту встречу помню хорошо, врезались в память – лестница, вернее две лестницы, в «Украине» и «Театральной», возбужденный вечером и похмельно-сумрачный Вася на следующее утро. Второй встречи не помню, очевидно у Марлена дома, в Москве. Вася влюбился в Марлена, как влюбляются ученики в наставников, и дневал и ночевал у него, приглянулся жене, теще, помогал по хозяйству, ремонтировал табуретки, стулья. Там, в Москве, мы и сдружились. Много и часто пили, мы тогда этим делом увлекались… &lt;/i&gt;&lt;/font&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Из тех же воспоминаний выясняется еще одна существенная деталь. Оказывается, приезд в Киев сыграл весомую роль в судьбе Шукшина-писателя!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i040.radikal.ru/0907/80/e78c053ea1b0.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Василий Шукшин&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Слово опять Виктору Некрасову:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;font color="navy"&gt;&lt;i&gt;…Потом мы поссорились. Это было через год или полтора. Глупая, ненужная была ссора. Не хочется и вспоминать о ней. Долго не виделись. Встретились в Киеве. Он приехал туда, очевидно, на какую-то кинопробу и решился все же позвонить мне. И встретились мы в той самой «Украине», где и познакомились.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Он малость повзрослел, как-то окреп внутренне, но в то же время был какой-то встревоженный, чего-то все недоговаривал.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;После второй или третьей рюмки вина («Давай вино, Платоныч, пить... Ну ее, водку») вдруг прорвало его. Мялся, мялся и бухнул:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Повесть я написал, Платоныч... Ругать не будешь?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот это да! Где-то, когда-то, в каком-то полупьяном разговоре признавался он мне, что «к этому самому, к писанию тянет...» Ну, давай, тянись, сказал я что-то в этом роде и тут же забыл. Актер он был хороший, во втором фильме уже снялся, и все мы его видели актером. И вот, пожалуйста, повесть.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– О чем же она, твоя повесть?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– О жизни, о чем...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Какой же?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Деревенской, какой же...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Где же она, повесть-то?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Здесь, в портфеле. — Он повернулся к портфелю и вытащил оттуда нечто толстое и растрепанное.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Я взял в руки.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Не многовато ли для начала?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– А Бог его знает. Такая уж написалась.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Ну а дальше что?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Он, как обычно, залился краской.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– «Октябрь» вот берет. Товарищ Кочетов...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Что??!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Он мне уже и прописку в Москве устроил. Под эту повесть.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Ты спятил...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Он еше пуще покраснел. Я вскочил.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;– Забрать! Немедленно забрать!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Без лишней скромности скажу – это был знаменательный день для русской литературы. И самая большая моя заслуга в ее истории. Клянусь!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Повесть я Васе не вернул. Отправил в «Новый мир» Асе Берзер, от нее все зависело в этом журнале. Повесть она прочла, увидела, что парень кое-что может, но для печати не взяла (кажется, это были «Любавины»), попросила, если есть, принести рассказы. Вася принес. Ася прочла и тут же дала в номер. Так родился писатель Шукшин.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А Кочетов, говорят, лютовал, велел отменить прописку, но было уже поздно – в паспорте стоял штамп…&lt;/i&gt;&lt;/font&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Такие вот занятные повороты… Многие уже и не помнят, кто таков покойный Всеволод Анисимович Кочетов. Был это именитый советский прозаик, классик соцреализма, автор «Журбиных» и «Ершовых», входил в руководство Совписа и Ревизионную комиссию ЦК КПСС. В глазах либерального сообщества олицетворял консервативную реакцию и неосталинизм, что-то вроде тогдашнего Аракчеева или Победоносцева. При Брежневе Кочетов в своем «Октябре» напечатал программную повесть «Чего же ты хочешь?» Дело было в 1969-м, я был пацаном пионерского возраста, но хорошо помню, как взрослые (в том числе и родители мои) бегали с квадратными глазами, передавая друг другу на прочтение книжки «Октября». Разводили руками – неужто сталинское время возвращается? Повесть, однако, оказалась настолько перегруженной нападками на «буржуазные происки» и реверансами в сторону эпохи «отца народов» (при весьма дубоватом авторском стиле), что даже советская критика ее не приняла… &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Справедливости ради нужно отметить, что именно Кочетов начал систематически печатать рассказы Шукшина, и ко времени упомянутой киевской встречи с Некрасовым тот имел уже несколько публикаций. В этом плане переход молодого писателя под крыло «Нового мира» – главных литературно-общественных оппонентов «Октября» – был, конечно, с точки зрения Кочетова актом предательства и черной неблагодарности. Зато с точки зрения читателей все произошло как нельзя лучше, потому что «новомирская» школа действительно сделала Шукшина классным писателем. Он печатался в этом журнале регулярно, покуда его главным редактором оставался Александр Твардовский. А началось, оказывается, с киевской гостиницы!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Осталось уточнить, когда состоялась эта вторая встреча в гостинице «Украина» и что делал в Киеве Шукшин. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Поскольку, согласно &lt;a href="http://www.shukshin.ru/work/bibliography/"&gt;подробной библиографии Василия Шукшина&lt;/a&gt;, его первая подборка в «Новом мире» вышла в феврале 1963 года, тот киевский приезд должен был состояться в 1962-м. Именно в это время Шукшин снимался здесь в фильме киностудии имени Довженко «Мы, двое мужчин».&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Славный, кстати, фильм, поставленный режиссером Юрием Лысенко по сценарию Анатолия Кузнецова (известного многим как автора романа-документа «Бабий Яр»). Сюжет несложный. Герой Шукшина – молодой шофер грузовика Миша – работает в украинском селе. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s16.radikal.ru/i191/0907/58/3cca73df20e1.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;По натуре грубый, даже хамоватый, жмотистый. Свободное время проводит за кружкой пива или чего покрепче. Время от времени калымит, подвозя на рынок односельчан (одну из таких его «пассажирок» очень колоритно сыграла Мария Капнист).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i018.radikal.ru/0907/e5/b951447faeca.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Начинается с того, что учительница из того же села, мать-одиночка, упросила Мишу взять с собой в город ее сына Юрку и там помочь с покупкой школьной формы (пацану идти в первый класс, надеть ему нечего, а она не может отлучиться). Поначалу такое поручение раздражает Мишу. Но, походив с Юркой по городу и по магазинам, он почувствовал себя в непривычной роли и как-то проникся этой ролью. В конце фильма нет никаких итоговых банальностей, никаких «правильных» слов; с Мишей, по сути, ничего и не происходит. Только глаза у него стали уже другие…&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i058.radikal.ru/0907/ff/f678c3fff12b.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А город, по которому ходили Миша (Василий Шукшин) и Юрка (Валерик Король) – это живой Киев 1962 года.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот они спешат к троллейбусу возле Воздухофлотского моста:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i024.radikal.ru/0907/71/82e5951fa5c7.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Садятся было с задней площадки, однако им говорят – с ребенком, мол, на переднюю!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;a target="_blank" href="http://www.radikal.ru"&gt;&lt;img src="http://i078.radikal.ru/0907/ca/749030615874.jpg"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ну, они и вошли с передней. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i008.radikal.ru/0907/da/633735d3a845.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В кадре – характерный «горбатый» троллейбус МТБ-82 (такие еще не один год ходили в Киеве параллельно со «Шкодами»), маршрут № 7 с площади Ленинского комсомола (Европейской) до улицы Полевой (Академика Янгеля).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;А отоваривались Миша с Юркой, ясное дело, на Крещатике.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Здесь они на переходе (тогда еще не подземном) в районе площади Калинина, т.е. Майдана:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i014.radikal.ru/0907/a0/e31006cf356a.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Около популярного табачного киоска на углу Прорезной:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i042.radikal.ru/0907/62/7c60b5fbb31d.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На ступенях по нечетной стороне улицы: &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s16.radikal.ru/i191/0907/b8/aaf9c68dd3d1.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Возле киноафиши на цокольном этаже одного из крещатицких зданий:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i024.radikal.ru/0907/0b/09ca5ac867ac.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Перед станцией метро «Крещатик»:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i045.radikal.ru/0907/93/b139e93986c9.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;…Таким вот образом Василий Макарович был запечатлен в киевском окружении. С тех пор прошли десятки лет. Гостиница «Театральная» на углу Владимирской и Ленина (Богдана Хмельницкого) давно сломана, на ее месте соорудили коммерческий центр «Леонардо». Гостиницу «Украина» реконструировали и переименовали в «Премьер Палас». Многое изменилось и в облике Крещатика. Однако киевские сцены Шукшина остались на кинопленке. А киевские встречи помогли состояться его неповторимой прозе.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i031.radikal.ru/0907/38/aaa2fe6faba7.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Шофер Миша (Василий Шукшин) на фоне старой застройки пл. Калинина&lt;/i&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:52687</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/52687.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=52687"/>
    <title>Хмельницкий (он же Проскуров). Прогулка среди монументов</title>
    <published>2009-07-23T06:18:07Z</published>
    <updated>2009-07-23T08:59:00Z</updated>
    <content type="html">Оказавшись по семейным делам ненадолго в Хмельницком, выкроил немного времени, чтобы хоть мельком посмотреть город (где в последний раз был еще до эпохи цифровых фотиков). &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;По части ландшафта и застройки ничем особенно не пришлось впечатлиться (хотя живописные фрагменты старого уездного городка еще встречаются). &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s09.radikal.ru/i182/0907/29/1315070a9c59.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Уголок проскуровской старины на фоне новостроек Хмельницкого&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Зато некоторые монументы и памятные знаки привлекли внимание. Вот, например.&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Само собой понятно, что заглавный персонаж - гетман Богдан Хмельницкий - удостоился особенно обильной монументализации. Недалеко от вокзала возле академии погранцов имени Хмельницкого стоял его бюстик, а на привокзальной площади - он же в полный рост.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i007.radikal.ru/0907/ec/2e48d2a7df47.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Поставлен в 1958 году, скульптор - Макар Вронский (в Киеве известны несколько его небольших изваяний: революционеры Мануильский и Андрей Иванов, профессор Образцов, художник Светлицкий). Памятник водрузили как отзвук празднования 300-летия «исторического воссоединения» (когда, собственно, Проскуров и получил название Хмельницкий). Соответственно умиляет в левой руке бомага с висячей печатью (типа «переяславского акта»?), которую гетман честно предъявляет всем желающим. «Гриша, штемпсель есть?» (с)&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Однако к 500-летию Проскурова-Хмельницкого, отмечавшемуся в 1993 году, этого показалось мало. И перед областной филармонией появился уже конный Хмельницкий!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s15.radikal.ru/i188/0907/9d/e37ce1271ac7.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Он воздел булаву примерно так же, как немного позже задрал ее у нас на Подоле Сагайдачный. Что же касается коня, то он, должно быть, стоит на какой-то оооооочень скользкой поверхности. Кажется, будто его копыта будут разъезжаться и дальше, пока сам Богдан не упрется в постамент ногами :)))&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На братских могилах времен войны в центре города стоят солидные монументы, типичные для брежневской поры. Но позднейший памятник на военном кладбище показался более трогательным.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i045.radikal.ru/0907/e0/1733e0bb6f09.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Неподалеку от военного - еврейское кладбище, на котором к нынешнему времени восстановили уцелевшие могильные плиты.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s08.radikal.ru/i181/0907/a3/940cbef74f62.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Здесь же, поблизости, братская могила жертв жуткого события гражданской войны. Проскуровская резня, февраль 1919 года.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i070.radikal.ru/0907/53/7e41890a391c.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;После того, как местные большевики (значительную часть которых составляли евреи) попытались поднять восстание против петлюровской Директории, начальник гарнизона атаман Семесенко распорядился истребить еврейское население Проскурова, включая женщин, стариков и детей. Его подчиненные отправились в еврейские кварталы выполнять свою «героическую миссию». Людей резали шашками и кололи штыками, чтобы не тратить пуль. Когда дьякон местного собора Клементий Качуровский заступился за детей, убили и его. Свидетель этих событий Владимир Сосюра вспоминал:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;«Казали, що козаки першого куреня поклялися під прапором грошей не брати, а тільки різати. Вони пішли до міста і вирізали майже всю проскурівську єврейську... голоту. Кравців та шевців. До буржуазних кварталів вони не заглядали. Був один козак, який знав єврейську мову. Він підходив з товаришами до замкнених дверей і звертався до переляканих мешканців єврейською мовою. Йому відчиняли... Одній гімназистці застромили між ноги багнета» («Третя рота»). &lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Когда убийства в Проскурове, перебросившиеся и на соседние местечки, прекратились (атаман получил от еврейской общины выкуп в 300 тысяч «для нужд гарнизона»), в огромной яме были наскоро захоронены около 1600 погибших.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i041.radikal.ru/0907/19/243bf46a4781.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Памятник на этой братской могиле установили в 1925 году. Лет пять назад его реконструировали (в основном на средства американского «Джойнта»), изготовили новые барельефы и надписи.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В центральной части Хмельницкого стоит монумент в память «афганцев» и жертв иных подобных войн. Его открыли в 2001 году.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i026.radikal.ru/0907/26/9db906eb4660.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Немного «лобовой», но любопытный замысел – «воин-интернационалист» как пешка, которую переставляют по земному шару. На пьедестале написано: «Помиляються правителі – страждає народ». &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Эту композицию выполнили местные скульпторы Мазуры – Николай (отец) и Богдан (сын). Богдан Мазур, между прочим, в последние годы поработал и в Киеве, в разных масштабах – от котика у Золотых ворот до навороченного Черновола перед Художественным музеем…&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Правда, не ко всем изваяниям нового времени авторы подошли с выдумкой. Скажем, недавно установленный памятник Шевченко в одноименном парке...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s03.radikal.ru/i176/0907/32/2c5eb992d3d5.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;...высечен в советской, до боли знакомой, каменно-блочной манере (вроде покойного монумента Октябрьской революции на нынешнем нашем Майдане).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Зато вот в 2002 году занятный памятный знак появился перед хмельницкой «Просвітой», занимающей нарядный старый особняк.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i003.radikal.ru/0907/e8/40166f768045.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;К тому времени Хмельницкий побратался с американским городом Модесто (Калифорния). Не так уж давно под Хмельницким размещалась ракетная дивизия, державшая тут шахты с ракетами СС-19, нацеленными на США. Соответственно для знака в честь дружбы Хмельницкого и Модесто использовали обломки этих самых СС-19.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i030.radikal.ru/0907/f1/e4c388014e3c.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ничего не скажешь, убедительно и практично! )))&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот, стало быть, есть в Хмельницком «Просвіта», кипит культурная жизнь, появляются новые монументы. Но при всем при этом…&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Чисто случайно проходил мимо школы № 5. То есть, простое слово «школа» для них теперь уже звучит недостаточно солидно. Так что на вывеске написано: «Навчально-виховне об’єднання № 5».&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i031.radikal.ru/0907/bb/3c9f71e06e90.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;«Об’єднанню» присвоили имя Сергея Ефремова. Ну чего уж там: личность видная, патриот, академик, имел прямое отношение к просвещению. В честь Ефремова на фасаде «об’єднання» установили доску с портретом. С портретом… Кого?!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i027.radikal.ru/0907/c1/db35309478a1.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Может быть, просвещенные хмельнитчане со мной не согласятся. Но в те времена, когда школы были школами, а не «об’єднаннями», этот портрет хорошо знал любой ученик. Об учителях я и не говорю. А сейчас, оказывается, местные педагоги запросто могут забабахать личность автора «Кайдашевої сім’ї» вместо академика Ефремова. Подумаешь, мелочи какие. И всем по барабану, разве что какую-нибудь зануду из Киева принесет нелегкая. Да-с, вот такой поворот темы :)))))&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Пы Сы. Перечень скульптурных достопамятностей Хмельницкого этим не исчерпывается: слыхал я о здешнем бароне Мюнхаузене (правда, копия с немецкого оригинала), мудрой черепахе и т.п. Но обегать их все за один короткий приезд не было возможности. Авось, не в последний раз на Подолье…&lt;/i&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:52293</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/52293.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=52293"/>
    <title>ассоциация</title>
    <published>2009-07-19T10:56:49Z</published>
    <updated>2009-07-19T11:08:16Z</updated>
    <content type="html">Выбираясь в жаркое время на Труханов остров, вижу с моста во всей красе то самое бабушкинское убоище на Грушевского, 9-а:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i077.radikal.ru/0907/4f/ca22642ee719.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Каждый раз оно вызывает у меня вполне однозначную ассоциацию. Теперь (спасибо фотошопу) попробовал превратить эту ассоциацию из воображаемой условности в... &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt; &lt;br /&gt;&lt;img src="http://s16.radikal.ru/i191/0907/92/abe6f9340688.jpg"&gt; &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Они (архитекторы вкупе с заказчиками) нам ЭТО показывают. Мы любуемся.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Надолго ли? Поживем – увидим...</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:52126</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/52126.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=52126"/>
    <title>Земной шар остался без Председателя (((</title>
    <published>2009-07-15T11:33:10Z</published>
    <updated>2009-07-15T11:55:28Z</updated>
    <content type="html">Дикие истории происходят в нашем городе.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Здешние поэты нередко умирали тяжелой смертью. На войнах, в застенках, в лагерях, от безвременно сжигавших их болезней. Но в нынешнее время их уход становится кошмарно прозаичным. В 2002 году на окраине Киева пацаны-отморозки прямо на улице забили поэта Леонида Вышеславского, которому было уже под 90 лет. А теперь, на днях, на березняковской квартире забили и убили Юрия Каплана.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Жуткое совпадение: Вышеславский считался преемником титула Председателя Земного Шара, первым носителем которого был Велимир Хлебников. Еще при жизни Леонид Вышеславский завещал этот титул Юрию Каплану. Теперь не стало и его...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i055.radikal.ru/0907/7e/96f311e9372f.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Юрий Каплан&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Когда-то мы с Юрием Григорьевичем вместе входили в редколлегию газеты "Возрождение". Еще с тех пор у меня остался с его дарственной надписью сборник "Беглый звук". В нем - целый раздел прекрасных киевских стихов "Город холмистый".  &lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Я люблю этот город холмистый, &lt;br /&gt;Крутизну переулков кривых,&lt;br /&gt;Сокровенные тайные мысли&lt;br /&gt;Доверять ему с детства привык.&lt;br /&gt;Я люблю его говор певучий,&lt;br /&gt;Камень каждый и каждый восход.&lt;br /&gt;В нем на красной обветренной круче&lt;br /&gt;Ты живешь у Жидовских ворот.&lt;br /&gt;Пахнешь медом и тесом дубовым,&lt;br /&gt;Мягкий свет поглощает стена.&lt;br /&gt;Вещим именем, древним и новым,&lt;br /&gt;Все вокруг называют тебя.&lt;br /&gt;Ты привыкла к забавам и неге,&lt;br /&gt;Но незваной приходит беда:&lt;br /&gt;По рябому от копоти снегу&lt;br /&gt;Завтра в город ворвется орда.&lt;br /&gt;Прахом — Храм, златоверхий и древний,&lt;br /&gt;Прахом — двор разбитного купца.&lt;br /&gt;Злобно выжег угрюмый кочевник&lt;br /&gt;Твердокаменный град до конца.&lt;br /&gt;Сажа жирная падает сверху,&lt;br /&gt;Застывает отчаянный крик,&lt;br /&gt;В черной копоти солнце померкло,&lt;br /&gt;Но восходит твой сказочный лик.&lt;br /&gt;Убиенные больше не плачут,&lt;br /&gt;Заарканенным не до любви,&lt;br /&gt;Но судьбу мою переиначат&lt;br /&gt;Златокарие очи твои.&lt;br /&gt;Выбьют душу копытом и плетью,&lt;br /&gt;Выпьют жадно горячую кровь!&lt;br /&gt;Но бессмертно на тысячелетья&lt;br /&gt;Праславянское имя — Любовь!..&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;К слову, именно Каплан составил подробную антологию стихотворений о Киеве, написанных в ХХ веке...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Несколько ссылок. посвященных Юрию Григорьевичу – &lt;a href="http://teffi-kiev.livejournal.com/2062.html"&gt;ВОТ ЗДЕСЬ&lt;/a&gt;, в ЖЖ у коллеги &lt;span class='ljuser  ljuser-name_teffi_kiev' lj:user='teffi_kiev' style='white-space: nowrap;'&gt;&lt;a href='http://teffi-kiev.livejournal.com/profile'&gt;&lt;img src='http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif' alt='[info]' width='17' height='17' style='vertical-align: bottom; border: 0; padding-right: 1px;' /&gt;&lt;/a&gt;&lt;a href='http://teffi-kiev.livejournal.com/'&gt;&lt;b&gt;teffi_kiev&lt;/b&gt;&lt;/a&gt;&lt;/span&gt; (Антонины).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;После того, что произошло, вместо банального "мир праху..." или "вечная память..." приходят на ум строки еще одного киевского Поэта – Леонида Киселева. Он написал эти стихи, зная о прежних смертях и, быть может, предвидя предстоящие...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;font color="navy"&gt;&lt;i&gt;&lt;b&gt;Поэту невозможно умереть&lt;br /&gt;В больнице или дома на постели.&lt;br /&gt;И даже на Кавказе, на дуэли&lt;br /&gt;Поэту невозможно умереть.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Поэту невозможно умереть&lt;br /&gt;В концлагере, в тюремном гулком страхе,&lt;br /&gt;И даже в липких судорогах плахи&lt;br /&gt;Поэту невозможно умереть.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Поэты умирают в небесах.&lt;br /&gt;Высокая их плоть не знает тленья.&lt;br /&gt;Звездой падучей, огненным знаменьем&lt;br /&gt;Поэты умирают в небесах.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Поэты умирают в небесах.&lt;br /&gt;И я шепчу разбитыми губами:&lt;br /&gt;Не верьте слухам, жил в помойной яме,&lt;br /&gt;А умер, как поэты, в небесах.&lt;/b&gt;&lt;/i&gt;&lt;/font&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:51712</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/51712.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=51712"/>
    <title>Мазепу – на коня!</title>
    <published>2009-07-11T11:14:38Z</published>
    <updated>2009-07-11T18:41:42Z</updated>
    <content type="html">Схоже на те, що в ескадроні наших бронзових та гранітних кіннотників очікується поповнення.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Про це йдеться у &lt;a href="http://novaya.com.ua/?/articles/2009/07/09/093509-6"&gt;статті в газеті «Новой»&lt;/a&gt;. Звідти ж – фото конкурсних варіантів майбутнього монументу Івана Мазепи на пл.Слави:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s57.radikal.ru/i156/0907/fd/0a07d32d0ec3.jpg"&gt; &lt;img src="http://s58.radikal.ru/i160/0907/4b/8085d373c90b.jpg"&gt; &lt;img src="http://s41.radikal.ru/i092/0907/a4/ac9c7df9c7c1.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Слідом за кінним Хмельницький і кінним Сагайдачним – ще один вершник із булавою?&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Не знаю, щось воно не дуже… Адже кіннотник на п’єдесталі традиційно засвідчує звитягу полководця, військові перемоги. Щодо цього біографія Мазепи надто бідна на приклади. Інша справа – його меценатство, його участь у бароковому будівництві, сприяння освіті. Себто, напрошується як взірець відома гравюра різця Івана Мигури на честь гетьмана. Тут Мазепа стоїть у центрі, в лицарських обладунках:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i076.radikal.ru/0907/73/6bb62e6b94bd.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;І. Мигура. Церкви Мазепиної фундації. 1706&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Проте… проте у грошовому виразі пішій та кінній скульптурі відповідають числа різного порядку. За усталеною вже традицією, організатори справи з КМДА та Мінкульту прагнуть отримати найдорожчий варіант. Чи це тому, що дбають про Велич і Грандіозність, чи… та ні, нечемно ж казати про найчесніших у світі чиновників, що там, де великі кошториси, можна багато й сп…здити.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Отже, буде кінний пам’ятник. Щоправда, варто зауважити, що найвідоміша композиція з зображенням Мазепи на коні чомусь не впала в око шановним скульпторам-конкурсантам. Так, на цій композиції Іван Степанович був іще надто молодим і не мріяв про гетьманську булаву, але ж це зображення поширене в репродукціях по всій Європі, по всьому світу! Його автор – класик французького мистецтва Орас Верне (Horace Vernet). Назва – «Мазепа, переслідуваний вовками» («Maseppa aux loups»).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i006.radikal.ru/0907/bd/87fea85d5532.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;a href="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/4/43/Vernet%2C_Horace_-_Mazeppa_and_the_Wolves_-_1826.jpg"&gt;&lt;i&gt;(Та ж картина в усій багатокольоровій красі на "Вікіскладі")&lt;/i&gt;&lt;/a&gt;.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Не буду переказувати цей вельми поширений сюжет про помсту волинського поміщика Фальбовського за адюльтер його дружини з 24-річним Мазепою. Зауважу тільки, що якби кінна постать на площі Слави набула саме такого вигляду, то численні гості Києва з культурних країн одразу б зрозуміли, хто це перед ними, не потребуючи зайвих пояснень. Дехто б іще процитував відповідні рядки віршів – чи з Джорджа Байрона, чи з Віктора Ґюґо, чи з Юліуша Словацького…&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;І ще одне. Такими темпами площа Слави неодмінно потрапить до книги Ґіннесса за кількістю монументів на квадратний метр. Нагадаємо, що уже зараз на цій площі та у прилеглому до неї парку Вічної Слави містяться:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;1) обеліск Слави на могилі Невідомого солдата з Вічним вогнем та 34 військовими похованнями,&lt;br /&gt;2) пам’ятник-погруддя Пушкіну,&lt;br /&gt;3) пам’ятник-погруддя революціонеру Андрію Іванову,&lt;br /&gt;4) монументальний комплекс Голодомору,&lt;br /&gt;5) пам’ятник військовим льотчикам (постать Леоніда Бикова)&lt;br /&gt;6) пам’ятний знак Українського Духу у вигляді голуба на кулі з зображеннями київських храмів,&lt;br /&gt;7) камінь в пам’ять про Микільський Військовий собор (який десь отут ще збираються &lt;s&gt;впіндюлити&lt;/s&gt; відтворити). &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вибачайте, але куди ж, за такої ситуації, ставити кінного Мазепу?! Ясно, що він просто загубиться серед різночасових та різнокаліберних пам’ятників.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Втім, є варіант. Можу цілком безкорисливо подарувати міським властям таку ідею розміщення Мазепиної постаті, яка дозволить зробити скульптуру значно вищою за проектований нині максимум (8 метрів) і, відповідно, дорожчою за найбільший кошторис (10 млн. грн.).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Як відомо, за кілька кроків від площі Слави просто понад схилом Дніпра зводиться багатоповерхове комерційне одоробло:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s39.radikal.ru/i086/0907/7e/52b6a38582aa.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Проектне зображення – з &lt;a href="http://archunion.com.ua/sovet-2007/gradsovet_07_06_13.shtml"&gt;матеріалів містобудівної ради 13.06.2007 р.&lt;/a&gt; &lt;/i&gt; &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Невдовзі воно має придавити своїм об’ємом усе оточення, включаючи Палац піонерів, готель «Салют» і віртуальний (поки що) Микільський собор разом із дзвіницею. Судячи з того, як сміливо й нахабно почуваються тут порушники усіляких нормативів охорони історичного середовища, цей проект знаходить підтримку у міської  влади. Тож пропоную КМДА як одному з ініціаторів та спонсорів установлення пам’ятника Мазепі домовитися з компанією-забудовником про те, щоб монумент прикрасив собою дах майбутнього будинку. Від цього буде одразу декілька вигод. З одного боку, цікавішим стане силует громіздкої споруди. З іншого – отут вже не залишиться сумнівів, що гетьмана Мазепу на коні побачать усі не лише з площі, а навіть із лівого берега!</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:51683</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/51683.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=51683"/>
    <title>Как Ленина в стрелочники определили</title>
    <published>2009-07-09T08:26:17Z</published>
    <updated>2009-07-09T13:13:07Z</updated>
    <content type="html">(алаверды к недавней записи о побивании памятника Ленину в Киеве)&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s45.radikal.ru/i110/0907/79/1ce8909ad4d9.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Александр Лопухов. В Петроград. 1953. Из собрания Национального художественного музея, Киев&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Понятие "стрелочник" давно стало синонимом "козла отпущения". Кто во всем виноват? Ясное дело, стрелочник!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Деятели, стоящие у властной кормушки и неспособные наладить для народа нормальную жизнь, с охотой записывают в стрелочники того же Ленина. Мол, если бы не этот злодей и тиран... все из-за него, проклятого... а теперь что ж мы можем... Кое-кто на это ведется. Кидаются по ночам на монументы. А кодло, творящее сегодняшний беспредел, хихикает... &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но забавно, что Ленин когда-то был у нас стрелочником в самом прямом смысле. На этот счет даже сохранился документ. &lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;...В апреле 1923 года очередное общее профсоюзное собрание железнодорожной станции Киев-I Пассажирский проходило как раз во время работы в Москве XII съезда РКП(б). То был первый партийный съезд, в котором Ленин не участвовал. После жесточайшего припадка болезни за месяц до съезда его появление там было исключено. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s44.radikal.ru/i104/0907/37/830d9a01f4d1.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Ленин в Горках. Фото 1923 г.&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Хотя еще в январе он составлял известное "Письмо к съезду", в котором готовил смещение Сталина с поста генсека РКП(б). Но это письмо было оглашено значительно позже, в узком кругу, и реальных последствий не имело.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Простые киевские железнодорожники, ясное дело, не знали всех этих тайн мадридского двора. На собрании в апреле 23-го их интересовали насущные вопросы: отобрание станционного буфета у "левой" артели, обеспечение бесплатного проезда  во время отпуска, компенсация за невыданную в прошлом году спецодежду, воровство ламп на светофорах... Но последним вопросом в "текущих делах" все же поставили "посылку приветствия 12 Съезду Р.К.П. и В.И.Ленину", а заодно...&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s56.radikal.ru/i151/0907/59/037ac303f864.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;"Единогласно постановили избрать т.ЛЕНИНА почетным стрелочником ст.Киев I пасс. с отчислением его содержания на культ[урные] нужды Киев I пасс.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Поручить президиуму послать следующую телеграмму:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;"Общее Собрание рабочих и служащих Киев I пасс. шлет Пролетарский и Братский привет 12 СЪЕЗДУ Р.К.П., его ИДЕЙНОМУ ВОЖДЮ, НАШЕМУ ДОРОГОМУ УЧИТЕЛЮ ВЛАДИМИРУ ИЛЬИЧУ.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Просим передать ВЛАДИМИРУ ИЛЬИЧУ, что Общим собранием он избран ПОЧЕТНЫМ СТРЕЛОЧНИКОМ ст. Киев I пасс."..."&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вот так товарищ Ленин и стал киевским стрелочником.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Как в воду глядели, блин :)))</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:51399</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/51399.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=51399"/>
    <title>с порно боролись упорно, но топорно</title>
    <published>2009-07-06T12:35:16Z</published>
    <updated>2009-08-28T13:46:24Z</updated>
    <content type="html">О том, как искореняют порнографию нынешние наши законодатели вкупе с президентом, мы в последнее время оченно наслышаны. А вот об аналогичной борьбе, которую вели местные власти сто и больше лет назад, свидетельствуют старые документы.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s48.radikal.ru/i122/0907/61/55fe486c5f46.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Для начала отметим, что прогресс фотографии во второй половине позапрошлого столетия автоматически повлек за собой развитие непристойного фотопромысла. (В дальнейшем то же самое произошло и с кинематографом, как в наше время - с интернетом).&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Писатель Александр Куприн, создавший в 1890-е годы галерею очерков «Киевские типы», даже включил в нее отдельным персонажем «поставщика карточек» &lt;a href="http://www.litru.ru/index.html?book=48563#"&gt;(СМОТРЕТЬ ТЕКСТ).&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s40.radikal.ru/i090/0907/1e/dd1d86e6845b.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;А.И.Куприн&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Похоже на то, что Александр Иванович вообще был неравнодушен к теме «карточек». В другом своем произведении на киевском материале – знаменитой повести «Яма» – Куприн позволил себе намекнуть на одно из местных заведений, где будто бы изготавливали фотопорнуху. Одним из персонажей «Ямы» был некий Семен Горизонт, ловкий и предприимчивый торговец «живым товаром». Дела привели его в город К. (в котором несложно было узнать Киев). На другой день после приезда &lt;i&gt;«он отправился к фотографу Мезеру, захватив с собой соломенную девушку Бэлу, и снялся с ней в разных позах, причем за каждый негатив получил по три рубля, а женщине дал по рублю»&lt;/i&gt;. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i005.radikal.ru/0907/27/542e2ad746a1.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Наверно, это было приблизительно в таком духе?&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Фотографическое ателье Франца Де-Мезера, основанное еще в 1865 году, считалось одним из старейших и известнейших в Киеве. Размещалось оно на Крещатике, имело солиднейшую клиентуру. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s54.radikal.ru/i144/0907/02/46e9fcc92951.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Фирменная виньетка на обороте снимков Де-Мезера&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Едва ли его владелец был рад подобной литературной «рекламе»! Быть может, Куприн имел к Де-Мезеру какие-то претензии и решил таким ехидным образом ему насолить?!  &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В «Яме» Куприн изобразил и сценку торговли порнографическими карточками. Тот же Горизонт еще по дороге в Киев свел знакомство с юным подпоручиком из захолустного гарнизона, вырвавшимся в отпуск, чтобы развлечься. Торговец ловко свернул разговор на красоту киевских женщин и на их особо утонченные способы любви. А затем… &lt;i&gt;«Я был холостой, и, конечно, понимаете, всякий человек грешен… От прежних дней у меня осталась замечательная коллекция»&lt;/i&gt;. Тут в руках у подпоручика оказалась сафьяновая коробочка с невообразимым содержимым. Когда у молодого офицера пошла кругом голова и помутнели глаза, делец без труда сбагрил ему весь набор карточек по двугривенному за штуку.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s44.radikal.ru/i105/0907/0e/e75b56890451.jpg"&gt; &lt;img src="http://s41.radikal.ru/i094/0907/53/f59743e62168.jpg"&gt; &lt;img src="http://s53.radikal.ru/i140/0907/80/908cae809c80.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;...Давая портрет «Поставщика карточек», Куприн отмечает: &lt;i&gt;«Полиция почти никогда не трогает его. «Мало ли что делается в узком семейном кружке... Вольному — воля, спасенному — рай. Никто никого не тянет покупать карточки!»»&lt;/i&gt; Это было написано в 1897 году. Но в дальнейшем органам правопорядка пришлось несколько активизироваться в этом направлении.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Производство и торговля порнографией преследовались уголовным законодательством Российской империи – так называемым «Уложением о наказаниях». &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s42.radikal.ru/i097/0907/01/ddc451b68cb4.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Статья 1001 «Уложения» гласила: &lt;i&gt;«Если кто-либо будет тайно от цензуры печатать или иным образом издавать в каком бы то ни было виде, или же распространять подлежащие цензурному рассмотрению сочинения, имеющие целию развращение нравов или явно противные нравственности и благопристойности, или клонящиеся к сему соблазнительные изображения, тот подвергается за сие денежному взысканию не свыше пятисот рублей или аресту на время от семи дней до трех месяцев»&lt;/i&gt;. Законодатели подразумевали под предметом статьи именно порнуху, и ее даже порой называли «статья за порнографию». Хотя при желании можно было подвязать сюда все что угодно; когда-то на основании этой статьи наложили арест на… книгу знаменитого физиолога Ивана Сеченова «Рефлексы головного мозга», также усмотрев в ней «развращение нравов»!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В «Уложении» изготовителей и распространителей порнографии ставили на одну доску. Позже вышел обновленный вариант «Устава о наказаниях», где на мелких торговцев «клубничкой» наложили наказание полегче.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;После 1905 года, когда в империи была отменена предварительная цензура, порнушники сразу подняли голову. Поток их продукции стал шире и мощнее. В обществе не могли не обратить на это внимание. И вот войну порнографии в Киеве объявили… черносотенцы.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В ноябре 1906-го Киевский, Подольский и Волынский генерал-губернатор Владимир Сухомлинов получил строгий запрос от вице-министра внутренних дел Александра Макарова.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s40.radikal.ru/i089/0907/17/9a14e0cfb7a2.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;А.А.Макаров&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Впоследствии Макаров стал министром, заняв место убитого Столыпина, и после известного Ленского расстрела 1912 года скандально прославился фразой «Так было, так будет». На рубеже XIX – XX веков Александр Александрович, между прочим, служил в Киеве на посту председателя окружного суда. Так что ему вряд ли был безразличен тот вопрос, по поводу которого он писал Сухомлинову:&lt;br /&gt; &lt;br /&gt;&lt;i&gt;«Председательница Женского Кружка Киевского Союза Русского Народа, жена отставного Генерал-Маиора Мария Николаевна Проценко обратилась к ЕЯ ВЕЛИЧЕСТВУ ГОСУДАРЫНЕ ИМПЕРАТРИЦЕ АЛЕКСАНДРЕ ФЕОДОРОВНЕ с прошением, в котором ходатайствует о покровительстве ЕЯ ВЕЛИЧЕСТВА в деле ограничения открытой продажи в гор. Киеве открытых писем, фотографических снимков и изданий безнравственного содержания. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;По словам Г-жи Проценко торговля такого рода произведениями в последнее время достигла в означенном городе таких размеров, что представляет собой серьезную опасность для учащейся молодежи.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вследствие сего и согласно повелению ЕЯ ВЕЛИЧЕСТВА ГОСУДАРЫНИ ИМПЕРАТРИЦЫ, покорнейше прошу Ваше Превосходительство принять самые решительные меры к прекращению торговли означенными произведениями, противными общественной нравственности, и к привлечению виновных в том к законной ответственности».&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Сухомлинов был возмущен и потребовал объяснений у губернских властей и у киевской полиции.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i041.radikal.ru/0907/04/c5dda484fce4.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;В.А.Сухомлинов&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вскоре в генерал-губернаторскую канцелярию поступил рапорт от инспектора типографий и книжной торговли в Киеве статского советника Александра Никольского. Чиновник почтительнейше информировал начальника края: &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;«Имею честь доложить, что мною произведено расследование по поводу поступившего к Вашему Высокопревосходительству заявления о значительном распространении в г.Киеве торговли порнографическими снимками и т.п. изображениями.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;На основании имеющихся у меня данных…  я пришел к следующим выводам: &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;1) торговля порнографическими изображениями в г. Киеве производится, так как, к сожалению, имеется спрос на подобные изображения, но в Киеве торговля эта во всяком случае развита не более, чем в других больших городах; &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;2) в Киеве ни мною, ни чинами полиции не было обнаружено случаев открытой торговли подобными изображениями и выставки их в витринах. Обыкновенно лица, торгующие порнографией, держат свой товар в кармане и далеко не всем покупателям его показывают, а лишь тем, которые интересуются. Между тем в июне сего года, будучи по делам службы в Петербурге, я на Невском проспекте заметил одного человека, открыто торговавшего самой возмутительной порнографией, когда же хотел задержать его с помощью городового, он моментально скрылся; &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;3) в Киеве порнографические издания получаются главным образом из Одессы и Варшавы. Торговцы этим товаром приезжают обыкновенно к контрактовой ярмарке. В это время я лично и агенты полиции имеют наблюдение за торговцами открытых писем, и каждый год приходится конфисковать порнографию и привлекать виновных к уголовной ответственности. Впредь таким лицам обыкновенно не разрешается торговля на контрактах. Так, в настоящем году не было совсем разрешено Киевским Губернатором, по моему докладу, торговать открытыми письмами в Контрактовом доме одесскому купцу Хаиму Гальперину, который в 1905 году был изобличен мною в торговле порнографией и 29 апреля 1905 года оштрафован Мировым Судьей 3 участка г. Киева на 25 руб.; &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;4) распространение порнографии в Киеве, как и других городах, по моему мнению, зависит как от общих причин – любовь публики к различным безнравственным зрелищам и картинам в синематографах; живых фотографиях; оперетках; фарсах и т.п., так и от сравнительно не строгого отношения закона к лицам, занимающимся торговлей порнографией (по 45 ст. уст. о нак. штраф до 25 р.). По этой именно статье мною привлечены к уголовной ответственности (по 45 ст. уст. о нак.) и уже оштрафованы Мировыми Судьями г. Киева: 1) 6-го участка – Василий Гаврилович 5 июля на 5 руб.; 2) 4 участка – Никодим Михей 1 августа на 15 руб.; 3) 4 участка – Ефим Волков 10 августа на 10 руб.; 4) 4 участка – Мария Каплунская 17 августа на 15 руб. и 5) 4 участка – Василий Тулубеев 21 сентября на 10 руб. Ожидаются и другие подобные приговоры.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Из всего вышеизложенного Ваше Высокопревосходительство изволите усмотреть, что с моей стороны имеется постоянное наблюдение за нераспространением в г.Киеве торговли порнографическими изображениями и виновные лица привлекаются к уголовной ответственности.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Докладывая о сем, имею честь добавить, что из публики, как я убедился, одни уж слишком снисходительно смотрят на торговлю порнографией, а другие слишком строго, считая за порнографию снимки с известных картин, артистов в трико и т.п., что по закону не преследуется».&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s47.radikal.ru/i118/0907/a2/7ee6aa638075.jpg"&gt; &lt;img src="http://s48.radikal.ru/i120/0907/7d/09c2cbf3f64a.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Дозволенные художественные открытки начала ХХ в.&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Никольский привел также данные по тому же вопросу, поступившие от полиции. Они подтверждали, что в Киеве, как и в других крупных городах, &lt;i&gt;«действительно производится секретная торговля порнографией, у нас, главным образом, на Крещатике, каковое зло, при практикующемся способе продажи из-под прилавка или из-за пазухи, вывести крайне трудно, тем более что в распоряжении полиции нет положительно никаких средств и возможности назначать людей исключительно для наблюдения за такой торговлей и задержания замеченных в этом грязном деле лиц»&lt;/i&gt;.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Оправдавшись перед замминистра, Сухомлинов и впредь курировал дело нравственности в Киеве. Когда, к примеру, в мае 1908 года полиция задержала двух молодых торговцев с целой пачкой пикантных карточек и брошюрами «гнусного порнографического содержания», генерал-губернатор своим распоряжением влепил им по две недели ареста.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Той же политики придерживался и преемник Сухомлинова на посту начальника края – Федор Трепов.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s48.radikal.ru/i121/0907/51/4fd2a6886911.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;Ф.Ф.Трепов&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В феврале 1909 года, когда на Подоле началась очередная Контрактовая ярмарка и порнушники-оптовики из Одессы и Варшавы прибыли с новыми партиями своего товара, Федор Федорович написал киевскому губернатору графу Павлу Игнатьеву, что &lt;i&gt;«указанное зло существует и в настоящее время, причем, между прочим, на нынешней контрактовой ярмарке открыто продаются карманные зеркала, имеющие на обратной стороне изображения нагих женщин. По поступившим ко мне сведениям на днях ожидается поступление в Киев из Варшавы большого количества подобных зеркал и вообще такого же рода произведений. Признавая, с своей стороны, что распространение порнографии оказывает весьма пагубное влияние на общую массу населения, а особенно на учащуюся молодежь, и что борьбы с ним может быть успешна лишь при условии тщательного надзора со стороны чинов полиции, прошу Ваше сиятельство сделать надлежащие распоряжения по сему предмету Киевскому Полициймейстеру, указав ему на необходимость участия в деле обнаружения торговцев порнографическими произведениями чинов сыскной полиции, особенно в тех случаях, когда доставка означенных предметов и торговля ими производится тайно»&lt;/i&gt;.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s59.radikal.ru/i163/0907/7a/253f578715f3.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Губернатор довел претензии начальника края до сведения исполняющего должность полицмейстера, ротмистра В.Э.Вальтера. Тот переложил недовольство высокого начальства в строки собственного приказа по полиции:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;«Поручаю Приставам и Начальнику Сыскного Отделения НЕМЕДЛЕННО принять решительные меры к прекращению торговли в г. Киеве вообще и в нынешнюю контрактовую ярмарку в особенности, произведений безнравственного (порнографического) содержания и привлечении виновных в том к ответственности…  Обращение в продаже и за сим порнографических произведений будет отнесено к БЕЗДЕЯТЕЛЬНОСТИ ЧИНОВ ПОЛИЦИИ И НЕМИНУЕМО ОТЗОВЕТСЯ НА ИХ СЛУЖЕБНОМ ПОЛОЖЕНИИ»&lt;/i&gt;.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s51.radikal.ru/i133/0907/16/2826edd6e2f9.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;В.Э.Вальтер&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Казалось бы, тон приказа был достаточно решительный. Но… это распоряжение полицейского начальника было оглашено уже тогда, когда основной поток контрактовой торговли схлынул и порнографические изделия нашли в Киеве своих покупателей. Трудно сказать, что было тому причиной – собственная нераспорядительность Вальтера или какой-то специфический его интерес? Во всяком случае, эта заминка не прошла мимо внимания Трепова, гневно написавшего графу Игнатьеву:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;i&gt;«Как видно из приказа и. д. Киевского Полициймейстера за № 52, распоряжение мое о принятии мер к прекращению продажи в г. Киеве порнографических произведений, изложенное в предложении на Ваше имя от 12 сего Февраля за № 303 и переданное в Ваше управление 14 сего Февраля, было объявлено названным и. д. Полициймейстера лишь 21 Февраля.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Вследствие этого, прошу Ваше Сиятельство указать Ротмистру Вальтеру, что приказы по полиции, основанные на моих распоряжениях, надлежит издавать безотлагательно после того, как такие распоряжения становятся ему известны»&lt;/i&gt;.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;…Власти гнали порнуху в дверь, а она лезла в окно. В 1910-е годы «клубничка» уже густо зацвела в некоторых синематографах, где на специальных ночных сеансах крутили фильмы, доставленные из самого Парижа. Значительное распространение получил сбыт непристойных карточек и брошюр на железной дороге – в киосках и в поездах. В 1912 году по штабу отдельного корпуса жандармов, ведавшего порядком на путях сообщения, был издан специальный циркуляр о недопущении подобных безобразий.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но, несмотря на все принимаемые меры, пикантная продукция продолжала находить новые и новые пути к жаждущим потребителям. Воистину, власть женских прелестей в тогдашнем обществе проявлялась ощутимее, нежели власть самого государя императора! &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s41.radikal.ru/i092/0907/32/61994123a03b.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Сокращенное изложение данного материала помещено &lt;a href="http://mycityua.com/articles/history/2009/07/06/091007.html"&gt;ВОТ ЗДЕСЬ.&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;В статье использованы материалы Центрального государственного исторического архива Украины в г.Киеве - имеются в виду не иллюстрации! :))</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:51097</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/51097.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=51097"/>
    <title>Війна проти носів триває</title>
    <published>2009-06-30T19:14:13Z</published>
    <updated>2009-06-30T19:53:07Z</updated>
    <content type="html">З приводу побиття статуї Леніна минулої ночі. The War of the Noses.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s60.radikal.ru/i168/0906/76/7dc6b9f449f5.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;«Герої нашого часу» обрали об’єктом застосування своєї невитраченої енергії носи тих монументальних персон, котрі їм не до вподоби. &lt;br /&gt;&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt; &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ото кілька років тому вже «розібралися» з монументом так званого Возз’єднання. Вкоротили гранітного носа бояринові Бутурліну, що стоїть поряд із Богданом.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i034.radikal.ru/0906/2b/fb01561cab92.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ніхто не обурився. Дехто навіть приколовся: на що це, мовляв, хворів московський боярин?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Коли таке – можна продовжувати. Вже не так давно наскочили на «всеукраїнського старосту» Григорія Петровського. Залишили без носу і його.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s52.radikal.ru/i138/0906/7a/d86c26d2310a.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Водночас на постаменті з’явилася симпатична така прокламація:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s49.radikal.ru/i124/0906/e5/4a38a5609dc1.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Не мала наслідків і ця акція. Авжеж – Петровський кат і негідник, а прокламація… та хай собі висить, адже у нас демократія.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Тепер уже, як бачимо, спокійно беруть драбину і лізуть довбати вождя світового пролетаріату. Дарма, що статуя під охороною держави як пам’ятка мистецтва, дарма, що її автор Сергій Меркуров – одна із знакових персон у радянській скульптурі. Хуяк!!!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s59.radikal.ru/i166/0906/65/02ce66b7eb98.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;(Можна, звичайно, до опупіння сперечатися, чи був Ленін для України «кака» чи «цяця». Скажу тільки одне: за часів найбільш розперезаної боротьби з «опіумом для народу» навіть найдурніші комсомольці чи піонери не полізли на пам’ятник князеві Володимиру ламати на ньому хреста). &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Тенденція набуває вельми небезпечного характеру. Адже коли одні дурні роблять такі речі, другі прагнутимуть реваншу. Я дуже боюся, що завтра якісь «ідейні борці» полізуть ламати пам’ятник Шевченку. А післязавтра інші у пику їм – пам’ятник Булгакову. А після-післязавтра……… і скінчиться усе тим. що за кілька місяців у нас не буде жодного цілого пам’ятника. Хіба що «Родина-мать».&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Відверто кажучи, запобігти розвиткові процесу можна б найпростіше у такий спосіб. Того, хто спійманий на гарячому під час псування тих чи інших монументів, тут-таки на місті розкласти, всипати тридцять різок, записати процедуру на відео і запустити до Інтернету. Може, зрештою до цього таки дійде. Але… &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Але як бути з тими мудрецями, хто надихає виконавців з кувалдами? Як бути з тими, хто, просравши і роздерибанивши на своїх посадах усе, що тільки можливо, продовжують уперто реваншуватися у героїчній боротьбі з носами пам’ятників?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Досить згадати про їхнього ідейного фронтмена, розпорядника київських топонімів і монументів, спритного демагога Сергія Рудика. Це ж його передвиборче гасло реалізували цієї ночі на Бесарабці.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://s57.radikal.ru/i155/0906/17/8e22dd106ee6.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;(Картинку взято &lt;a href="http://www.zarow.net/litera/intelligent.htm"&gt;з цього матеріалу&lt;/a&gt;. До речі, варто його прочитати). &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Під цим плакатом Рудик зі своєю «Порою» подався на останніх виборах до Київради. Проте пролетів, здобувши жалюгідний відсоток. Треба гадати, у цьому відсотку втілилося й ставлення виборців до розмахування кандидата кувалдою. Але, попри відверту недовіру киян, вправний кар’єрист зберіг за собою крісло віце-мера. І продовжує насаджувати у столиці свої думки, які щоразу вступають у дивовижний резонанс із думками президента.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Усі ці колишні комсомольці, від рудиків до ющенків, котрі нині так заповзято борються з тінями більшовицького тоталітаризму, дуже нагадують мені датський уряд на карикатурі славетного Герлуфа Бідструпа. Такий слухняний спочатку і такий сміливий потім:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://i073.radikal.ru/0906/7a/27e3724525a9.jpg"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Ех, блядська Данія…</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:mik_kiev:50917</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://mik-kiev.livejournal.com/50917.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://mik-kiev.livejournal.com/data/atom/?itemid=50917"/>
    <title>смотрины Шевченко</title>
    <published>2009-06-29T20:09:46Z</published>
    <updated>2009-06-29T20:11:05Z</updated>
    <content type="html">Этому фото (из нашего кинофотофоноархива им. Г.Пшеничного) недавно исполнилось 70 лет. Здесь увековечено посещение мастерской ленинградского скульптора Матвея Манизера гостями, интересующимися будущим памятником Тараса Шевченко в Киеве. Снимок сделан в начале 1939 года; в марте памятник уже стоял в Шевченковском парке.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;img src="http://www.ljplus.ru/img4/m/i/mik_kiev/pam_Shevchenko1939.jpg" width="700" height="455" alt="52.48 КБ"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В аннотации на контрольке в архиве помечены фамилии тех, кто оказался в кадре: Компаниец, Бажан, Корнейчук, Манизер, Левинсон. Компаниец - очевидно, тот, кто слева, в невразумительном ракурсе (понятия не имею, кто он такой; мне сперва показалось было, что это лицо Тычины). Дальше Мыкола Бажан и Александр Корнейчук, которых нетрудно узнать; правее Корнейчука - Манизер, самый правый - соавтор памятника Шевченко, архитектор Евгений Левинсон (лица обоих мне известны и по другим изображениям). &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Но на фото есть и шестой персонаж, не упомянутый в аннотации (справа, на переднем плане). Его лицо показалось чрезвычайно знакомым, в нем можно узнать одного очень известного писателя. Только поначалу у меня мелькнула мысль: при чем тут он? Однако сообразил, что этот писатель - ленинградец (дело происходит в Ленинграде), с украинскими корнями, да к тому же как раз в 1939 году напечатал повесть "Тарас Шевченко". Так что - почему бы нет? :))&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;(Догадываетесь, о каком писателе идет речь?)</content>
  </entry>
</feed>
