Михаил Кальницкий (mik_kiev) wrote,
Михаил Кальницкий
mik_kiev

До проблеми "особняка Терещенків" на бульварі Тараса Шевченка, 34

Будинок-особняк по бульвару Тараса Шевченка, 34, ззовні оздоблений з мотивами неоготики, є виразним зразком київської архітектури, цікавим історичним об’єктом.



Нині навколо цієї будівлі гучно ламаються медійні списи.

Зокрема, у ФБ-дописах активної громадської діячки та правозахисниці Олени Терещенко (Єськіної) можна прочитати, що над особняком, котрий нині є об’єктом культурної спадщини, нависла загроза: начебто для нього підготовлено «злочинний проект забороненої законодавством ПЕРЕБУДОВИ (реконструкції) безцінної пам‘ятки архітектури, який передбачає надбудову та перебудову існуючих будинків садиби під офісний центр, в результаті якої ця перлина архітектури роботи Краузе повністю втратить свою автентичність!!!» Більш того, цей проект схвалено Консультативною радою з питань охорони культурної спадщини при Департаменті охорони культурної спадщини КМДА! Отже, залишається тільки бігти на вулицю з криками «ганьба!!!» і «зрада!!!»

Для читачів, які звикли вірити активним громадським діячам на слово, ситуація дійсно виглядає катастрофічною. Проте, на мій погляд, не зайвим було б принагідно поінформувати громадськість про те, що саме являє собою «злочинний проект», які саме незаконні перебудови він передбачає та яким саме чином позбавить нинішню пам’ятку її автентичності. А також роз’яснити, як нині реально виглядає автентична споруда ззовні і зсередини та які її елементи насамперед мають бути збережені.

Через цілковиту відсутність у критичному дописі цих відомостей дозволю собі їх навести. Роблю це не лише тому, що я брав участь у згаданому засіданні Консультативної ради і бачив на власні очі обговорюваний проект, але ще й завдяки знайомству з історико-архівними матеріалами про минуле особняка та порівняно недавній щасливій нагоді оглянути його.


Фото 2019 р.

Перш за все, відзначимо, що у первинному вигляді особняк являв собою тільки наріжну частину наявною будівлі. Його збудували на нещодавно сформованій садибі нових кварталів міської забудови. Власницею садиби на розі Бібіковського бульвару та Тимофіївської вулиці, тоді ще порожньої, у квітні 1874 року стала поміщиця Фелісія Адамівна Модзелевська (або Модзилевська).


Проектний план ділянки, 1874 р. З фондів Державного архіву м. Києва.

Вже у травні того ж року вона отримала у Міській управі дозвіл на спорудження цегляного особняка. Затверджений проект має підпис «Краус».


Фасад, план і розріз будинку, 1874 р. З фондів Державного архіву м. Києва.

Через це чомусь поширено думку, що нібито автора проекту звали В. Краузе. Проте не виключено, що це лише підпис кресляра, який виконав копію проекту для подачі до Міської управи. Водночас обов’язкову для погодження проекту підписку відповідального будівника подав Володимир Іванович Якунін – вихованець Академії мистецтв у Петербурзі. Є підстави припустити, що саме В. Якунін, фахівець з академічним вишколом, був автором проекту первинного об’єму особняка. Згідно з кресленням, двоповерхову будівлю з наріжною вежею було опоряджено у модній тоді неоготичній манері, з застосуванням характерних стрілчастих прорізів.

Роботи було здійснено одразу після затвердження проекту. Про це свідчить, зокрема, фотознімок 1874 року, де в глибині показано особняк під час зведення.


Пам’ятник графу О.Бобринському та Бібіковський бульвар, 1874 р.

Овдовівши у 1879 році, Фелісія Модзелевська невдовзі продала свій будинок з прилеглою ділянкою. Новим власником цієї нерухомості став Іван Николович Терещенко, син видатного цукрозаводчика, благодійника і громадського діяча Николи Артемійовича Терещенка. Сам Іван Терещенко, закінчивши юридичний факультет Київського університету і пробувши короткий час на військовій службі (це дозволило йому на майбутнє перебувати в статусі відставного корнета гвардійських гусарів), зрештою, зробив особняк на бульварі своєю резиденцією.

Є відомості, що у березні – жовтні 1882 року Міська управа розглянула й схвалила клопотання «О выдаче разрешения отставному корнету гвардии Терещенко на постройку флигеля и перестройку дома по Бибиковскому бульвару». Отже, саме у 1882-му відбулося подовження особняка вздовж вулиці Тимофіївської (нині Михайла Коцюбинського) та зведення біля східної межі садиби двоповерхового цегляного флігеля (на першому поверсі були стайні, каретний сарай та інші служби, на другому мешкали слуги). Про автора проекту нового будівництва нема даних, проте прибудову було оформлено цілком тотожно до первинного об’єму. Флігель з боку бульвару так само отримав готичні стрілчасті вікна, а між ним та особняком було влаштовано гарну цегляну браму того ж стилю.


Праворуч – особняк І. Терещенка, 1890-і рр.

Володіння нерухомістю в Києві дало Іванові Терещенку формальну підставу балотуватися до Київської міської думи, куди його обирали упродовж 1883–1891 років. Іван Николович надав неоціненну матеріальну допомогу художнику й педагогу Миколі Мурашку у створенні та утриманні в Києві загальнодоступної Рисувальної школи. З нею пов’язано цілу плеяду видатних митців. Микола Мурашко консультував мецената у справі придбання творів вітчизняного живопису. Іван Терещенко став власником однієї з найкращих художніх колекцій свого часу.

В особняку на бульварі проходили й дитячі роки старшого сина власника – Михайла Івановича Терещенка, який, скоріш за все, тут і народився у 1886 році.


Іван Терещенко та Михайло Терещенко

Відомо, що Михайло Терещенко також проявив себе як меценат, у 1917 році був міністром Тимчасового уряду в Петрограді, згодом емігрував. Йому ще з дитинства доводилося проводити багато часу за кордоном, бо його батько важко захворів і мусив лікуватися на європейських курортах. Іван Николович помер у Каннах у 1903-му, проживши лише 48 років.

Садибу успадкували удова Єлизавета Михайлівна та син Михайло Терещенки. За ними вона залишалася аж до початку революційної доби. У грудні 1917 року уряд УНР реквізував особняк для розміщення офісу Міністерства шляхів (сплачуючи власникам орендну плату). Та ж сама установа перебувала тут і за Української держави гетьмана Павла Скоропадського.



Проте серед гетьманських урядовців траплялися й опозиціонери. Одним з них був інженер Андрій Макаренко, який очолював комерційно-експлуатаційний департамент Міністерства шляхів. Він підтримував тісні зв’язки зі створеним у серпні 1918 р. Українським національним союзом – націоналістичною опозицією до гетьманського режиму. За сприяння А. Макаренка у приміщенні Міністерства в ніч з 13 на 14 жовтня 1918 року відбулося таємне засідання УНС, що визначило намір підняти повстання проти гетьмана та обрало майбутню владну верхівку – Директорію.

З огляду на цю подію подекуди вказують на визначну роль особняка по бульвару Тараса Шевченка, 34 для становлення української державності. Хоча цю думку навряд чи можна сприймати однозначно. Адже серед фахівців немає спільної думки щодо значення для України перевороту, який позбавив гетьмана верховної влади та передав її Симону Петлюрі. Дехто небезпідставно вважає, що гетьманська держава ще мала б шанси переорієнтуватися з німецького покровительства на переможницю – Антанту і заручитися її підтримкою у подальших подіях. Тоді як переворот кінця 1918 року зумовив першочергову орієнтацію лідерів Антанти на сприяння Польщі та російському білому руху – з вельми сумними наслідками для державності України.

Після утвердження радянського режиму особняк був націоналізований. Є відомості, що у 1920-і роки садибу по бульвару Тараса Шевченка, 34 орендував Українліс. Тут перебували як контори установ, так і житлові помешкання. Зовнішній вигляд будівель не зазнав істотних змін, проте у флігелі ліквідували колишні стайні, перетворивши їх на додаткові приміщення.


Бульвар Тараса Шевченка з будинком № 34. Аерозйомка 1930-х рр.

Під час нацистської окупації будівлі на садибі щасливо збереглися. Починаючи з 1970-х років, основним користувачем особняка був Відділ віз та реєстрації Управління внутрішніх справ – установа, що відала дозволами на тимчасове перебування радянських громадян за кордоном або на виїзд для постійного проживання. Перед тим в особняку та флігелі провели капітальний ремонт. Від них залишилися самі лише стіни та сходові конструкції; колишні дерев’яні перекриття замінили на залізобетонні. Будівлі було наново переплановано.

У пострадянський період в особняку і флігелі містилися різні установи.


Фото 2006 р.

Зрештою, приміщення садиби були звільнені і нині перебувають у порожньому стані.






Фото 2021 р.

Що ж являють собою інтер’єри будівлі?

В історичному сенсі – майже нічого.






Фото 2019 р.

З автентики збереглися хіба що деякі металеві елементи.






Фото 2019 р.

На другому поверсі сходової клітини на двох вікнах у бік двору ще можна побачити вітражний розпис.




Фото 2019 р.

Проте вітражі явно пізнього походження, бо їх окремо накладено на первинну столярку вікон.

Наявні інтер’єри флігеля зовсім "ніякі".


Фото 2019 р.

Особливе занепокоєння викликає у деяких місцях стан зовнішніх стін. Вже понад десять років тут спостерігаються значні тріщини – не в останню чергу наслідок агресивного висотного будівництва в цьому кварталі.


Фото 2012 р.


Фото 2021 р.

Отже, немає сумнівів, що історична забудова садиби по бульвару Тараса Шевченка, 34 вимагає негайної реставрації. Власне, на цьому й було зроблено наголос при розгляді проекту майстерні архітектора-реставратора Юрія Лосицького, що його було схвалено Консультативною радою у грудні 2019 року.

Тож чи справді за цим проектом будівлі садиби «надбудують, перебудують та добудують» аж до втрати автентичності?

У дописі Олени Терещенко згадано якийсь проект 2010 року, що його зараз начебто збираються протиснути до реалізації. Даруйте, але це не відповідає дійсності.

Всім добре відомо, що колишній особняк Терещенків ще з радянського часу перебуває під охороною держави як пам’ятка архітектури.



Зараз його так само визнано об’єктом культурної спадшини.

У вересні 2018 року Всеукраїнський науково-методичний та дослідно-інформаційний центр архітектурної спадщини розробив межі та режими використання території та зон охорони цієї пам’ятки, що поширюються не лише на неї, але й на прилеглі ділянки (їх затверджено наказом Департаменту культури КМДА).

У 2019 році було підготовлено реставраційне завдання для проектувальників. У завданні, зокрема, відзначено:

Загальний технічний стан об’єкта: Загальний технічний стан будівлі оцінюється як незадовільний, місцями аварійний. Пам’ятка потребує проведення комплексу реабілітаційних та ремонтно-реставраційних робіт.

Умови пристосування об’єкта проектування під сучасне використання: Без порушень зовнішнього вигляду садиби з боку бульвару Шевченка та вул. Михайла Коцюбинського

Відповідно до цих документів і було розроблено проект, що його Консультативна рада з питань охорони культурної спадщини розглядала у грудні 2019 року.

Ось декілька зображень зі складу цього проекту:


Фасад з боку бульвару Тараса Шевченка


Фасад з боку вулиці Михайла Коцюбинського


Фасад особняка з боку двору


Фасад флігеля

Хто має очі, ті бачать, що автентичні конструкції повністю збережено, що брутальні надбудови чи прибудови не передбачаються ані з вулиці, ані з двору… Самий документ не є проектом «реконструкції-перебудови», як стверджує Олена Терещенко, а є проектом «реставрації з пристосуванням» (цілком легітимна формула в сучасній реставраційній практиці).

Щодо вигляду інтер’єрів, очевидно, буде підготовлено окремі пропозиції (на жаль, достеменних історичних матеріалів про їхній вигляд я особисто не зустрічав). Але, скільки мені відомо, збережені металеві елементи буде так само реставровано і використано.

До чого ж прикласти категоричну критику, яку сприймають на віру численні читачі?

Чи не до цієї частини будинку?


Горище особняка. Фото 2019 р.

Дерев’яні конструкції горища дійсно будуть ліквідовані. Нагадаю, що вони, як і перекриття та весь нинішній дах, з’явилися в ході капітального ремонту радянської доби.

Зникне й слухове віконце на чільному фасаді у вигляді неоковирної халабуди. Зауважу, що досі ніде й ні від кого я не чув, що воно псує зовнішній вигляд пам’ятки.


Слухове вікно на даху з боку бульвару. Фото 2021 р.

Проектом передбачено пристосування горища в нинішньому обсязі для офісного приміщення – такого собі офісу-мансарди. Те ж саме очікується і у флігелі. Причому в особняку цей ярус не отримує жодних прорізів, винесених на фасад, – ані з вулиці, ані з двору. Вікна запроектовано у площині покрівлі даху, як це вже було зроблено на декількох реставрованих будівлях – зокрема, на Подолі. У такий спосіб історичні фасади можна реставрувати цілком достеменно. А дах у даному випадку, повторю ще раз, не є автентичною конструкцією.

Що ж до нових прибудов, то я відкрию зловісну таємницю: одна така дійсно може статися. Де ж саме?


Фото 2019 р.

Бачите щілину в далекому тилу садиби, між надвірною стіною особняка та виступом флігеля?

Ось її, можливо, таки забудують двоповерховою вставкою. Все, крапка.

Тепер, у контексті всіх показаних матеріалів, я би дуже хотів зрозуміти – які ж кошмарні вади виявлено у проекті реставрації з пристосуванням?

І чому видається неприпустимою позиція майже повного складу Консультативної ради, який проголосував за схвалення проекту?

Схоже, тут варто згадати, що пані Олена Терещенко зараз активно виступає за скасування нинішнього майнового стану садиби по бульвару Тараса Шевченка, 34.

Одразу підкреслю: я не володію достатньою інформацією щодо переходу даного об’єкта з комунальної до приватної власності, не маю правової підготовки, яка б дозволила дати юридичну оцінку цьому факту.

Але у ФБ-дописі пані Олени від 5 липня ц.р. ми буквально читаємо:

«Таким чином можливі лише 2 варіанти: або прокуратура повертає садибу Терещенків до комунальної власності, або її недобросовісний власник ПАТ «Центрелеватормлинбуд» (який фактично вкрав пам’ятку у територіальної громади і 14 років намагався її знищити) позбавляє киян перлини архітектури у самому центрі міста!»

Отже, голослівно паплюжачи проект 2019 року, шановна громадська діячка та правозахисниця у такий спосіб добирає собі козирів у грі проти теперішнього власника!

Готовий припустити, що у пані Олени є підстави сумніватися в законності приватизації визначної будівлі, тісно пов’язаної з історією родини її чоловіка.

Але, на мою думку, не можна, навіть розігруючи партію на захист найсправедливішої справи, користуватися при цьому тузами в рукаві.

І останнє. Головним фактором, що об’єднує громадськість у її ставленні до проблеми готичного особняка на бульварі, є турбота про збереження об’єкта нашої культурної спадщини.

Зараз пам’ятка перебуває в жалюгідному стані, що дедалі погіршується.


Фото 2021 р.

Реальний проект її реставрації без шкоди для автентичного вигляду намагаються оголосити «злочинним» через «не того» замовника.

Так не доставайся же ты никому??!!
Subscribe

  • обшарпанный окружной город

    Одна из моих любимых серий киевских видовых открыток - фотооткрытки издания Прессфото Киевского фотокомбината (в объединении "Украинфильм"). Они…

  • Киев 135 лет назад

    Недавно разжился набором из нескольких (хорошее украинское слово кільканадцяти) киевских видов в виде небольших репродукций графических изображений.…

  • Креативный дизайн старых открыток

    Рассказ о киевской старине всегда выигрывает от использования открыток с городскими видами. Как правило, «лицо» каждой из таких открыток – один…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments